І я пишу, а голова починає боліти. Саме там, де болить під час депресії. Психолог мені пояснювала, що в тому місці є зона, яка відповідає за планування, а у мене там — суцільне кладовище. Жодних планувань, тільки голосіння. І біль. І втома, моя найкраща подруга .

Коментарів тут не буде

Трохи смішно, знову писати цей блог і сподіватись, що тут не буде читачів, чи хоча б коментарів. Мабуть, у мене день сьогодні такий, за що не візьмусь, виходить дурниця повна. Хотіла спокійно написати три сторінки, та навіть і не три сторінки, а хоча б щось, а тепер — почитала оте коментування, і весь настрій пропав. Малюк мій спить уже, і маю трохи часу вільного,  але я не маю часу на коментарі. В мене дуже і дуже мало часу. І мало сил. Я втекла з ЖЖ і ФБ, бо не хочу відволікатись на відповіді, нехай і друзів, нехай і доброзичливі. Я пишу, аби виписатись. Потребую тиші і спокою. Спілкування — не хочу, антидепресанти коштують дорого, і я їх не потягну.

А ще мені хочеться покинуть оті інтернетні монстри, які називаються соціальні мережі.Оце постійне моніторення змін, новин, дописів друзів. Спочатку це видавалось цікавим і яскравим, а потім — звелось до простого споживання інформації.  Отаке звичка, не відходити від нетбука. Раптом там щось нове і цікаве? А толку з того нового і цікавого, якщо замість використовувати інтернетні поради для чогось корисного, я їх просто перечитую. А останнім часом і не читаю зовсім, так, відкрию той текст, пробіжуся по сторінці, і вже, вважай, поінформували.

Думаю

Отак подумала, що чи не покинуть нам, небого, моя сусідонько убога, оті мрії про письменництво і не взятись до чогось конкретного? Вишивати, наприклад. Отак сіла б собі над шматком льону житомирського і вишивала б там якісь узори. Бачила б конкретний результат роботи своєї, і заробляла б потроху, і навантаження на голову мінімальне.  Іноді хочеться мені чогось конкретного, зробив — і заробив. І результат всім можна показати.

Пишу

Малюк пішов гуляти з бабунею. Один з парадоксів мого мамського стану, рідко кажу «син», називаю чи по імені, чи ласкавим прізвиськом, а от сказати  «син» чомусь не наважуюсь. Одразу дивуюсь. Син? В мене? Звідки? Йому скоро вже чотири, а я все дивуюсь. Так хотіла відпочити, побути на самоті, от вони пішли, а я не маю чим себе заняти, хочу бігти за ним. Сусідка, мама однолітка, якось сказала, що їй шкода кожної хвилини без дитини. От і мені  шкода. Втомлена і замучена, а хочеться бути з ним. А малюкові — хочеться гуляти, хоч цілий день, зранку і до темряви. Сьогодні гуляли десь з дванадцятої до п»ятої, потім прийшли додому, і ввчечері — знову хочу на майданчик. Отакий гуляка в мене.

День для творчості

Анонси місячного календаря оголосили сьогоднішній день сприятливимдля творчості. В моєму житті рутини зараз більше ніж творчості, та все ж… Одну проблему я вирішила. Творчо.

Ми щодня з сином гуляємо на дитячому майданчику. Дощ для майданчика — катастрофа, гірки мокрі, а біля жовтої, низької і закрученої, найкращої для маленьких дітей, ще й вода збирається.І на самій гірці теж. Сьогодні приходимо, а вода йже стоїть. Прощай , катання, треба чекати, доки не висохне.

І тут щось клацнуло в моєму сповільненому мозку, і я вирішила не чекати милостей від природи. Пам»ятаєте таке гасло радянської епохи, не варто чекати чогось від природи, краще взяти в неї все самим. Наприклад, можна помити руки у калюжці біля гірки, чи виліпити з мокрого піску бабку.:) Насправді, ми тут постійно бабки робимо, і лопаток з відрами у нас ціла купа. Два червоних відерця. жовта лопатка, зелена лопатка, синя лопатка, рожева лопатка, зелені граблі і червоні вила, знову граблі, на цей раз жовті, відерце рожеве велике, відерце зелене маленьке, — далеко не посний список нашого реманенту. Справжні нащадки куркулів!

То ж я доручила Мефодика сусідці, а сама взяла червону лопатку і зішкребла воду з жовтої гірки. А потім — знайшла під гіркою купу чудесного пухкого піску, накидала його у червоне відерце і засипала калюжу біля гірки. Десять хвилин — і можна з»їжджати з гірки. Найчудесніше — мені так сподобалось! Одразу знайшовся хлопчик, який «витер гірку насухо», з»їхав на пробу, а потім всі інше могли насолоджуватись катанням. Правда, я б не відмовлась від найтихішого «дякую» від мам, та вони , певно, вирішили, що я  й так отримала позитиву по самі вінця.

 

Приємно вирішити маленьку проблему простим способом, зробити щось своїми руками, щось веселе і приємне.

Мамині роздуми

Іноді дивлюсь серіал «Бути Ерікою». В сьогодншній серії Еріка доглядала дитину подруги, 4-місячного хлопчика. Вона мала вкласти малюка спати, і мама хлопика суворо наказала: не заколисувати, не давати соску, покласти в ліжечко і вийти.

Еріка поклала дитину в ліжечку, малий почав плакати, і от вона мала дати йому поплакати і самому заснути. Як на мене, занадто жорстоко. Але всі навколо пояснювали, що це правильно.

Я не знаю, як можна слухати плач дитини і не підійти, не взяти на руки, взагалі не звертати уваги.Діти вередують, та мені здається, що Мефодик ніколи не вередує, якщо він плаче — йому дійсно кепсько. Вже не раз я сердилась, ніч, а дитина ніяк від циці не відчепиться, а потім з»ясовувалось, що у нього або температура, або памперс протік, або холодно йому чи жарко. І що — залишити його самого з усіма цими проблемами? Якесь дивна ідея в серіалі про психотерапію.