В Париж не хочу

Випадково натрапила на рекламу туру в Париж. З подивом усвідомила, що не хочу. Перший час після народження малюка я перечитувала такі рекламки і щось собі планувала-підраховувала. Зараз не хочу.Від думки про Париж згадую черги в музеї, змучені ноги і … ох, не варто було згадувати. Захотілось.:) Згадую східці Опери, і як я сиділа на них і милувалась містом,  і запах мила в обов»язкому для туристів музеї парфумів, те мило пахло якоюсь травою з мого дитинства, кашкою чи що, насправді це вважалось запахом квітів апельсина, але я потім стільки шукала ті квіти апельсина, в різних косметичних фірмах, і більше ніде так не пахло. Париж — це долина мого дитинства, вузька, вимита дощами вулиця в подільському селі, і глиняні схили,зарослі польовими квітами. І я, з відчуттям досі не описаного, не зрозумілого блаженства, гармонії і щастя. По вінця наповнена щастям, ось як це було.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*