Пишу

Малюк пішов гуляти з бабунею. Один з парадоксів мого мамського стану, рідко кажу «син», називаю чи по імені, чи ласкавим прізвиськом, а от сказати  «син» чомусь не наважуюсь. Одразу дивуюсь. Син? В мене? Звідки? Йому скоро вже чотири, а я все дивуюсь. Так хотіла відпочити, побути на самоті, от вони пішли, а я не маю чим себе заняти, хочу бігти за ним. Сусідка, мама однолітка, якось сказала, що їй шкода кожної хвилини без дитини. От і мені  шкода. Втомлена і замучена, а хочеться бути з ним. А малюкові — хочеться гуляти, хоч цілий день, зранку і до темряви. Сьогодні гуляли десь з дванадцятої до п»ятої, потім прийшли додому, і ввчечері — знову хочу на майданчик. Отакий гуляка в мене.

Пишу: 11 комментариев

  1. То ж добре, що така клопота маленька є і мамі не нудно)

  2. В нормальних сім’ях таке відношення норма не лише між матір’ю і дитиною.

  3. Гіпотетичні назви наступних заміток :

    «Роблю»,

    «Їм»,

    «Зроблю іще що-небудь». ;)))

  4. Більшенька, вже видко переросла.

    Най буде здорова і щаслива )

  5. І меншенька такі.) Чую, що мама ї більше любит )))

  6. Річка, те що ми пишемо на твому блозі свідчить виключно про довіру до тебе і комфортність місця перебування.

    І аж ніяк не про неповагу. Ти, як старожил, звісно ж, то сама чудово знаєш.

    На відміну від деяких нових блогерів, котрі цим ділом возмущались )

Обсуждение закрыто.