Гарності-приємності

Подумала, як змінилось наше життя, от чи будемо ми гратись у «Скоро Новий рік» цього року? Чи просто надсилатимемо подарунки військовим? Чи біженцям? Малюк кашляє і температурить,цілий день вдома, мультики-книжки. Спочатку оті дитячі ігри заганяли мене у глухий кут, а від пазлів,таке враження,що тиск підіймався. Тепер я досвідчена мама,вміюі пазла скласти,і шнурівку заплести, і трансформера зробити машинкою.Так багато нових і смішних знань.

вчора бачила в магазині посуду гарні чашки,такі сині з білим,я  вибирала собі посуд, просто так, без купівлі, ходила і примірялась, щоб мені підійшло. Люблю гарний посуд, особливо чашки, а от загальний вигляд кімнати мені байдужий. Шпалери чи фарбу для стін просто так не вибраю.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Передусім я хочу бути доброю мамою своєму синові. Це я трохи пописала, потім нарешті відповіла на важливого листа, отак організовуюсь потроху, і взялась думати, що ж робити. Бути мамою — це найголовніше для мене. Моє дитинство, мама була десь далеко, або в іншому місці, бо я жила з бабою\дідом, або — на роботі. Коли мені казала на заняттях з медитації — згадай відчуття любові, оте дитяче відчуття любові, яке має дитина до своїх батьків, я губилась і нічого згадати не могла. Тобто я щось намагалась знайти в пам»яті, але  чи це любов до батьків у дитинстві? Для цього треба було хоча б іноді їх бачити, не тільки ввечері перед сном.

Хочу,щоб малюк мав трохи іншу маму, ту, яка поряд.

Це в «Юності», в часи мого студентства була стаття якоїсь американської чи художниці, чи співачки, і вона розповідала про свою маму: «моя мама теж отримала вищу освіту, але вона завжди була зі мною, і я їй за це вдячна.» Дуже мене її слова вразили. Мама, яка завжди з дитиною, як це? Радянські діти були в школі\садку\самівдома, в них на шиях теліпались ключі від квартири, а до садка\школи вони, зазвичай, ходили теж самі.А десь, виявляється, були інші мами, і інші діти….

І я пишу, а голова починає боліти. Саме там, де болить під час депресії. Психолог мені пояснювала, що в тому місці є зона, яка відповідає за планування, а у мене там — суцільне кладовище. Жодних планувань, тільки голосіння. І біль. І втома, моя найкраща подруга .

Коментарів тут не буде

Трохи смішно, знову писати цей блог і сподіватись, що тут не буде читачів, чи хоча б коментарів. Мабуть, у мене день сьогодні такий, за що не візьмусь, виходить дурниця повна. Хотіла спокійно написати три сторінки, та навіть і не три сторінки, а хоча б щось, а тепер — почитала оте коментування, і весь настрій пропав. Малюк мій спить уже, і маю трохи часу вільного,  але я не маю часу на коментарі. В мене дуже і дуже мало часу. І мало сил. Я втекла з ЖЖ і ФБ, бо не хочу відволікатись на відповіді, нехай і друзів, нехай і доброзичливі. Я пишу, аби виписатись. Потребую тиші і спокою. Спілкування — не хочу, антидепресанти коштують дорого, і я їх не потягну.

А ще мені хочеться покинуть оті інтернетні монстри, які називаються соціальні мережі.Оце постійне моніторення змін, новин, дописів друзів. Спочатку це видавалось цікавим і яскравим, а потім — звелось до простого споживання інформації.  Отаке звичка, не відходити від нетбука. Раптом там щось нове і цікаве? А толку з того нового і цікавого, якщо замість використовувати інтернетні поради для чогось корисного, я їх просто перечитую. А останнім часом і не читаю зовсім, так, відкрию той текст, пробіжуся по сторінці, і вже, вважай, поінформували.

Думаю

Отак подумала, що чи не покинуть нам, небого, моя сусідонько убога, оті мрії про письменництво і не взятись до чогось конкретного? Вишивати, наприклад. Отак сіла б собі над шматком льону житомирського і вишивала б там якісь узори. Бачила б конкретний результат роботи своєї, і заробляла б потроху, і навантаження на голову мінімальне.  Іноді хочеться мені чогось конкретного, зробив — і заробив. І результат всім можна показати.

Пишу

Малюк пішов гуляти з бабунею. Один з парадоксів мого мамського стану, рідко кажу «син», називаю чи по імені, чи ласкавим прізвиськом, а от сказати  «син» чомусь не наважуюсь. Одразу дивуюсь. Син? В мене? Звідки? Йому скоро вже чотири, а я все дивуюсь. Так хотіла відпочити, побути на самоті, от вони пішли, а я не маю чим себе заняти, хочу бігти за ним. Сусідка, мама однолітка, якось сказала, що їй шкода кожної хвилини без дитини. От і мені  шкода. Втомлена і замучена, а хочеться бути з ним. А малюкові — хочеться гуляти, хоч цілий день, зранку і до темряви. Сьогодні гуляли десь з дванадцятої до п»ятої, потім прийшли додому, і ввчечері — знову хочу на майданчик. Отакий гуляка в мене.