Ось я і повернулась. В новому статусі. Я — мама. Моєму сину — 7 тижнів. 
Намагаюсь адаптуватись до нового життя і нової радості.Іноді відчуваю себе прибитою,але загалом — життя налагоджується. 
Хоча писати різні історії поки що не вдається. 
Мефодик — толерантна дитина, розуміє, до якої замученої мами прийшов , проявляє терплячість і розуміння. 
Я його потроху вчусь розуміти. Вгадую, коли йому холодно чи жарко, хочеться йому їсти чи спати, і чи треба міняти памперс. Буває дуже смішно, іноді в нього памперс закаканий, а я цицю даю, бо думаю, що дитина голодна. 
Я —  мама. 
Ніяк не звикну. 
Почала виходити в місто, і так дивно мені, їду в трамваї, чи зі знайомими розмовляю, все, як завжди. А потім згадую, що я -мама. 
У мене є син. 
Він такий маленький. 
Мені страшно. 
А якщо зі мною щось станеться, як він житиме? 
Такі дурні думки. Післяпологова депресія. Кажуть, пройде через три місяці.