Порятунок дітей підземелля. На жаль, всі спроби невдалі

Коли я починала писати історію Йони, вона видавалась мені присмаченою гумором мелодрамою, потім — перейшла у трилер, а зараз це справжнісінька латиноамериканська мильна опера на 250 серій, і не встигнете ви натішитись весіллям головної героїні, як в наступному кадрі з’явиться її колишній чоловік і все зіпсує.
Ні, коли котенят спустили в підземелля між поверхами, Сірко не з’явився їх рятувати. Рятувати бідних тварин збирались ми втрьох: мама, Ганка і я.
Більша частина рятувальних операцій були віртуальними: ми сиділи на дивані і обговорювали, щоб таке зробити, аби Йона котенят дістала.
Спочатку мама хотіла підняти дошку в підлозі за стіною. Вона собі думала, що ті дошки постелені повздовж, і якщо одну піднімеш, то киціні діти одразу ж побіжать на свободу. З’ясувалось, що за останні 40 років ніхто не цікавився тими дошками, а вони якраз постелені не повздовж, а поперек, то для порятунку малих треба зняти всю підлогу. І навіть в цьому разі, вони легко втечуть з-за стіни під кімнати, бо ж їхня криївка простяглась на всю площу нашої хати (зловила себе на тому, що тихо ненавиджу останнє словосполучення).
Варіант — розберемо хату відкинули через енергомісткість: наших трьох енергій не вистачило б на такий подвиг).
Потім виникла ідея обв’язати Йону мотузками і спустити в дірку, а як тільки вона підійде до котенят — тягти назад. Котенята мали б побігти за мамою, і тут ми їх половимо і винесемо на сонце. Тверезо все обміркувавши, зважили ймовірний ризик: Йона з мотузкою заплутається під підлогою, і що тоді? Знімати всю підлогу чи розбирати хату?
Тут мама згадала як у сусідів на горбку кіт впав у криницю. Спускали відро, тягли нещасного котяку, вже майже до верху дотягли, а він , з великої радості не втримався і стрибнув передчасно. Як наслідок, одразу ж полетів назад у криницю, а знесилені господарі мусили починати рятувальну акцію знову. Ні, не тому, що вони любили бідолашного котика, тобто, вони його любили, але не настільки, щоб цілими днями витягати з дна криниці ( може, котику сподобалось так подорожувати?). Та якби тварина там втопилася б, довелося б чистити криницю, і таки діставати труп нещасної тварини, та ще й всю воду вичерпати… Словом, дешевше дістати живенького.
Після такої повчальної історії ми ретельно обдумували кожен крок у своїх діях, аби не тягти котика цілими днями з криниці… Найбільш ймовірною і безпечною виявилась ідея прив’язати Йону біля комина, так, щоб вона не могла дійти до дірки, самим сісти в куточку і чекати, поки вона прикличе дітей їсти. Реалізація цього геніального плану щодня відкладалась назавтра : нікому не хотілось в таку страшну спеку сидіти за стіною разом з Йоною, а залишити прив’язану кицю саму совість не дозволяла.
В результаті, котенят рятували регулярними закликаими до Йони: » Кицю, виведи діток!,»а ще візуалізацією: я сиділа і уявляла, як котенята йдуть по сходах вниз. Залишалось тільки повірити, що колись так і станеться.

 

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*