Порятунок дітей підземелля. На жаль, всі спроби невдалі

Коли я починала писати історію Йони, вона видавалась мені присмаченою гумором мелодрамою, потім — перейшла у трилер, а зараз це справжнісінька латиноамериканська мильна опера на 250 серій, і не встигнете ви натішитись весіллям головної героїні, як в наступному кадрі з’явиться її колишній чоловік і все зіпсує.
Ні, коли котенят спустили в підземелля між поверхами, Сірко не з’явився їх рятувати. Рятувати бідних тварин збирались ми втрьох: мама, Ганка і я.
Більша частина рятувальних операцій були віртуальними: ми сиділи на дивані і обговорювали, щоб таке зробити, аби Йона котенят дістала.
Спочатку мама хотіла підняти дошку в підлозі за стіною. Вона собі думала, що ті дошки постелені повздовж, і якщо одну піднімеш, то киціні діти одразу ж побіжать на свободу. З’ясувалось, що за останні 40 років ніхто не цікавився тими дошками, а вони якраз постелені не повздовж, а поперек, то для порятунку малих треба зняти всю підлогу. І навіть в цьому разі, вони легко втечуть з-за стіни під кімнати, бо ж їхня криївка простяглась на всю площу нашої хати (зловила себе на тому, що тихо ненавиджу останнє словосполучення).
Варіант — розберемо хату відкинули через енергомісткість: наших трьох енергій не вистачило б на такий подвиг).
Потім виникла ідея обв’язати Йону мотузками і спустити в дірку, а як тільки вона підійде до котенят — тягти назад. Котенята мали б побігти за мамою, і тут ми їх половимо і винесемо на сонце. Тверезо все обміркувавши, зважили ймовірний ризик: Йона з мотузкою заплутається під підлогою, і що тоді? Знімати всю підлогу чи розбирати хату?
Тут мама згадала як у сусідів на горбку кіт впав у криницю. Спускали відро, тягли нещасного котяку, вже майже до верху дотягли, а він , з великої радості не втримався і стрибнув передчасно. Як наслідок, одразу ж полетів назад у криницю, а знесилені господарі мусили починати рятувальну акцію знову. Ні, не тому, що вони любили бідолашного котика, тобто, вони його любили, але не настільки, щоб цілими днями витягати з дна криниці ( може, котику сподобалось так подорожувати?). Та якби тварина там втопилася б, довелося б чистити криницю, і таки діставати труп нещасної тварини, та ще й всю воду вичерпати… Словом, дешевше дістати живенького.
Після такої повчальної історії ми ретельно обдумували кожен крок у своїх діях, аби не тягти котика цілими днями з криниці… Найбільш ймовірною і безпечною виявилась ідея прив’язати Йону біля комина, так, щоб вона не могла дійти до дірки, самим сісти в куточку і чекати, поки вона прикличе дітей їсти. Реалізація цього геніального плану щодня відкладалась назавтра : нікому не хотілось в таку страшну спеку сидіти за стіною разом з Йоною, а залишити прив’язану кицю саму совість не дозволяла.
В результаті, котенят рятували регулярними закликаими до Йони: » Кицю, виведи діток!,»а ще візуалізацією: я сиділа і уявляла, як котенята йдуть по сходах вниз. Залишалось тільки повірити, що колись так і станеться.

 

Як котенята знайшлися або Йона премудра

Котеня

 

Хто слідкує за Йониними пригодами в далеких селах, пам»ятає, що котенята знову зникли. Ми обшукали хліви, стару хату і під навісом в дровах подивились, а їх ніде не було.
Місце ймовірного котенятоперебування обмежувалось в нашій уяві садибою і хатою. Хоча, добре подумавши, спокійно і без зайвих емоцій, можна було б зазирнути в сусідні садки, з в порожніми будинками в комплекті з хлівами та навісами. А ще — киця,як спадкоємиця єгипетських жриць, а це всім відомо, цілком могла перескочити в інший світ і сховати там своїх діток . Просто з Ганчиної Магічної кімнати, повністю укомплектованої для таких мандрівок ( ну, хіба черепа не вистачає).

Несподівано великим спецом по кицячій поведінці виявився сусід дядько Петро.Він одразу ж вказав на нашу головну помилку. Виявляється, мама, демонструючи котенят, зсунула ящик з місця. І саме тому Йона малят переховала. Та ще й наказала їм сидіти тихенько, щоб ніхто не знайшов.

Мамина сестра в третіх тітка Голька сповістила, що нічого дивного в Йониній поведінці немає. ЇЇ власна кицька теж таке зробила. Онуки без кінця тягали котенят по садибі, а вона їх раз — і сховала. Аж через три тижні знайшлися!

— Так і я ж кажу, — заспокоїв односельчанин Андрей, — через кілька тижнів кицька сама котенят виведе.
Ага, через кілька тижнів! А раптом з ними щось сталося! А спека! А чужі коти! А страшні куниці і тхори! Скільки пасток чигає на бідних малюків в цьому світі!
І тільки конспіраторка Йона не тривожилась.Ходила з хитрим виглядом,наче й нічого не сталося. А ми все шукали і шукали.
Аж якось вранці до мене прибігла Ганка.
— Тьотю, я знаю, де котенята!
Надто змучена Йониними викрутасами, я не проявила достатньо інтересу до цього повідомлення.
— І де?
— За стіною, в Магічній кімнаті!
Ну от, так я і знала, Ганка знову щось наплутала.
— Вони ж і раніше були за стіною в Магічній кімнаті.
— Та ні, тьотю, не там, не з правого боку, а з лівого. Я тільки прокинулась, а тут Йона прибігла, і я чула як вона стрибнула за стіною, а потім котенята занявкали.І Йона теж нявкала .
Я не знала , що й думати. Там же двері, з лівого боку за стіною,і двері зачинені. Як Йона могла туди залізти, та ще й з котенятами?
— Дуже просто могла, — роз»яснила мама особливості хатньої архітектури, — там горище по всій площі хати.Невеликий проміжок між стелею і дахом, можна залізти, якщо по-пластунськи.
Виявилось, що мама колись туди лазила, комин підмащувати. А хитрюга Йона знайшла цей шлях і перенесла котенят в безпечне, на її погляд, місце. От чому Ганка чула ніби хтось ходив по підлозі. Насправді, Йона ходила по стелі, а здавалося, що вона в кімнаті.
В будь-якому разі, вирішили котенят з-за стіни витягати, задля їхньої безпеки, і нашої радості. Бо як можна жити в хаті з котенятами і не мати змоги ними потішитись?
Знову спорядили пошукову групу у складі мами і Ганки, дочекались, доки Йона спустилась поїсти і рушили рятувати котенят.
За хвилину з гори прибігла Ганка.
— Тьотю, сидіть тихенько, бо не чути як котенята нявкають.
Потім загукала мама:
— Несіть сюди Йону!
Ганка побігла на сходи , знайшла Йону, яка мирно пила своє молоко, і з криком:
— Йоно, кидай молоко, пішли до дітей! — потягла кицю наверх.
І що ж? Виявилось, що наша киця точно не комуністка і не анархістка, вліво не ходить.Скільки її за стіну не запихали, вона вперто рвалась в правий бік. Врешті, пошукова група здалась, і відпустила кицьку. Йона підійшла до дверей з правого боку, озирнулась підозріло на маму і Ганку, мовляв, чого це ви за мною шпигуєте, і полізла. Туди, де відрові банки.
Шукачки рушили за нею. Йона знову озирнулась, вже біля комина, обійшла його по колу — і зникла. В непередбаченій архітекторами дірці за комином.
Рятувальниці трохи помигали ліхтарем, але нічого не побачили. Десь в глибині тієї дірки щось темніло, і це щось могло бути котенятами.
Премудра киця влаштувала в нашій хаті свою персональну криївку. Ні, вона не лазила понад стелю, вона спустила дітей в проміжок між підлогою другого поверху і стелею першого. 
І тут ми нічого вдіяти не могли. Хіба хату розбирати…Або благати кицю витягти дітей на сонце. Та хіба вона нас послухає!

Сугестори-маніпулятори або трохи про нашу худобцю Риндю

Худобці у нас тепер багато, але головними залишаються дві особи:худобця Риндя , старший, і молодша худобця Йона. От ці двоє безсоромно вилізли нам на голову і роблять все,що заманеться.
Худобця Риндя, наприклад, в свої 14 з половиної років надбав цього літа неприємний запах з рота. Співставивши з іншими симптомами, як-от спалахи апетиту у вечірній час, я вирішила, що у Ринді гастрит . І почала посиленно годувати вівсяною кашею з м»ясними додатками. Риндя кашу справно поїдав, ну, чисто тобі конячка якась, а ефекту ніякого. Тоді я подумала, що йому потрібен інший режим харчування. Стареньку собаку, мабуть, треба частіше годувати, і з дворазового перевела його на триразове годування. Риндя схвально відгукнувся на мою ініціативу, і з апетитом перекусював в обід чимось добреньким, на зразок свіжого домашнього сиру.
Більше того, споглядаючи Йонину дієту, собака переглянув свої смаки і почав їсти варену картоплю (з дитинства терпіти не міг), рибний бульйон і навіть суп!!! Наслідки не забарились у вигляді зайвого сальця з обох боків ( а я так тішилась, що тварина в селі трохи схудла), і незмінного запаху з рота.
— Це у нього зуби псуються, — поставила діагноз наша сусідка вже в місті ( у неї теж був старенький песик), — тому і запах.
— Що ж робити?
— А нічого, вже так і буде, він же у вас по ветеринарах не ходок.

Ой, не ходок. Кілька років тому Риндя примудрився організувати собі передінфарктний стан і тепер живе на посаді важкохворого. Не скажу, щоб він надто страждав. Навпаки. Посада важкохворого передбачає відмову від усіляких хвилювань, а серед них — купання, вичісування і похід до ветеринара. 
Ось так і живемо:немиті, нечесані і зуби без пломби.Зате харчуємось добре.

А щоб собака, борони боже, не перегрівся в місті, з весни до осені він перебуває в селі, на канікулах. Обов»язково з кимось з родини, бо як тільки залишиш саменького (на сусідів,наприклад), одразу ж зчиняє страшний гвалт з завиванням.Ми вже чотири роки живемо позмінно в селі, щоб підтримати собаче здоров»я.Звичайно, людям такий режим теж пішов на користь, я почала писати оповідки , мама засадила всю садибу квітами і навіть брат знаходить в своєму графіку кілька днів на пантрування собачого здоров»я.Родина частіше спілкується і проводить час разом.

І нема, щоб собаці за це подякувати! Натомість невдячні господарі придумали для тварини нову кличку. Тепер наш Риндя зветься Тюрманародів.