Ой на день добрий, ласкава тещо, або дещо про Йониних кавалерів

Ой, на день добрий , ласкава теща, рано не рано, ласкава теща,
Ой, здоров, здоров, мій любий зятю, рано не рано, мій любий зятю. 
Мама розповідає, що таку веснянку колись співали в нашому селі. І не просто співали, а розігрували діалог між двома гуртами дівчат, одні співали за тещу, інші – за зятя.
Веснянки в Україні співали від Великодня аж до Зелених свят, а у нашій садибі цю традицію підтримав один з Йониних кавалерів. Ні, він не співав веснянок, бо хлопцям не личить, зате справно відвідував свою кохану Йону чи не щодня після весілля.
Власне, з нареченою він проводив часу не багато, цьомне у щічку, запитає, як життя, і – біжить до благодійної їдальні «Собача мисочка під горіхом», туди, де врешті опиняються залишки наших сніданків, обідів і вечерь. Місцевим котам-собакам дозволяється приходити на доїдання. Щоб не пропадало добро, бо ми – родина ощадна. Не всі тварини вірять в нашу добру волю, доїдати приходять переважно вночі, і тільки дехто, особливо сміливий, з»являється вдень. Як Йонин коханий, милий смугастий сіро-рудий котик, з неймовірними очицями, такими круглими, наче він повсякчас дивується цьому світові.
Отож це здивоване створіння взяло собі за правило розпочинати свій день з собачої мисочки. Поводив себе він стримано, як тільки бачив кого з господарів, одразу від мисочки тікав, влаштовувався на стежці неподалік, і чекав, що ж ці люди робитимуть, наллють в мисочку кислого молока чи ні? Ми проявляли делікатність, наливали молока і ховались в хату, хай котик поїсть. Була в нас підозра, що котик перейшов в розряд бомжів недавно. А був колись справний хазяйським котом, зі своєю хатою і господинею.
Перебравши всі можливі варіанти, ми вирішили, що це кіт баби Галі, нашої сусідки через два садки. А з бабою Галею в післявесільні дні сталася біда. Було це якраз в той день, коли почалась паніка на Ньюйоркській біржі, а у Греції саме страйкували…І чи то спалахи на Сонці вплинули, чи Місяць повний передбачався, але всі в той день погано себе почували. Коли ж назавтра мама побачила в хаті баби Галі відчинені двері, то одразу ж вирішила перевірити, як себе почуває господиня. Баба Галя лежала на долівці, ледве притомна, в закривавленій сорочці. На мамині розпитування тільки й змогла сказати, що вчора, якраз перед «Кармеліткою», зайшли в її хату четверо людей в чорному, і почали бити. Троє били, а четвертий давав вказівки.
Нажахана мама побігла по сусідах, гуртом бабу Галю підняли, знайшли її мобільний телефон з десятком пропущених дзвінків від родини і викликали доньку. Я пропонувала ще й в міліцію передзвонити, але після сусідського обговорення з»ясувалось, що в момент нападу «чотирьох в чорному» чи не все нечисленне населення нашого кутка було на вигоні. В Ганчиної подружки Лізи відзначали день народження, і після святкового обіду в садку на траві всі сільські діти шкільного віку (їх в нас не більше 15) грали у футбол на вигоні, якраз навпроти хати баби Галі, тільки на горбку. Мама моя, з дядьком Андреєм і його дружиною сиділи на лавочці з південного боку вигона. А з північного, якраз перед «Кармелітою», йшли ми з Йоною, бо я страшенно знервувалась панікою на біржі, і , щоб заспокоїтись, пішла прогулятись, прихопивши на руки кицю. Як при такій кількості спостерігачів четверо незнайомців могли прийти в хату баби Галі непоміченими ? Якщо йшли вони пішки, то їх на початку села хтось би запримітив, а якщо їхали машиною, то й машину зауважили б, таки вже поцікавились,хто це до баби Галі завітав.
— Мабуть, від такої погоди в баби Галі тиск піднявся, чи серце прихопило, от їй і примарились «люди в чорному», — вирішив сусідський консиліум.- А може в «Кармеліті» щось таке показували.
Так чи інакше, але родина забрала бабу Галю до себе, в інше село. А кота навряд чи хто подумав, міркували ми з мамою. Не до кота тоді було, це раз, а по друге – кіт міг в цей момент якраз до сусідських кицьок залицятись. От і залишився бідолаха саменький.
Тепер ходить по селі, може, хто нагодує.
Мені шкода було котика, просто до сліз. Як уявляла, що він відчуває, прийшовши на рідне подвір»я і нікого там не заставши, як блукає по чужих садибах в пошуках їжі , радий вже й кислому молоці, а у баби Галі, мабуть, тільки добреньке їв, рибку, сир, сметанку.
Влітку ми його прогодуємо, а що буде взимку, як ми поїдемо? Де кіт знайде собі їжу?
Більш прагматична мама проводила з котом виховні бесіди:
— Ти, Сірку ( так ми його назвали, щоб не була тварина безіменна), в нас не сиди, шукай собі господарів. Ти не думай, що тут завжди їження буде, йди в інші садиби, може, хто тебе і прийме. Бо як зима настане, буде тобі сутужно.
Сірко мовчки слухав маму, не забуваючи наминати кислячок, і назавтра знову був у нас. Він вже повністю освоївся, не тікав, навіть навпаки, якщо заставав пусту мисочку, сідав біля неї і починав нявкати, мовляв, зять прийшов, їсти давайте.
— Сірку, зятю, не стій за плечима, — не витримувала мама, — я тобі що говорила, шукай собі іншу хату, любе літечко пройде, настануть холода. А як баба Галя не повернеться? Думай сам, що ти тоді робитимеш, Йона в місто поїде, а тобі треба про себе подбати.
Та кіт не реагував на мамині зауваження, лупав своїми здивованими очицями і приходив на снідання/обіди знову і знову.
Вечорами ми ламали собі голову, як прилаштувати бідну тварину. Гендерні переваги були на боці Сірка, як кіт чоловічої статі він мав більше шансів прилаштуватись , але не в нашому селі, де чи не в кожній садибі котяча сімейка в складі двох-трьох осіб. Був би він котеням, може, знайшов би собі господарів, але дорослий кіт, зі своїм характером, звичками, чи захоче його хто взяти? От якби в Сірка була репутація знатного мишолова! Тоді господарі швидко знайшлися. Але й тут Сірку не щастило. Мишки він ловив так собі, поганенько. Часом доходив до того, що доїдав Йонину здобич, викладену перед ганком.
Мама сердилась і Йоні випоминала:
— Що це за кавалера ти собі знайшла? Зовсім безпорадний, ні про себе подбати, ні тобі допомогти!
Сірко ж з кожним днем почував себе все більше і більше своїм. Собача мисочка вже його не влаштовувала, він хотів стати повноправним членом нашої родини. Почав в хату заглядати, звичайно, в надії дослідити, чи не залишили Йона з Риндею щось після сніданку. От це вже мені зовсім не сподобалось.
— Чуєте, тьотю, — якось гукнула Ганка, — тут Лесин котик в хату зайшов.
— Негайно його виганяй, мало нам Сірка, то ще Лесині коти по хаті ходитимуть!
— Так оцей Сірко, він же Лесин котик! – здивувалась Ганка.
— Як?????
Вигляд в мене був, мабуть, точнісінько як в того зятя з старовинної весільної пісні, що стоїть за плечима і лупає очима.Я просто фізично відчула, як мої очі заокруглюються і стають схожими на Сіркові.
Почали Ганку розпитувати, а вона наполягає, що наш нещасний Сірко і не Сірко насправді, а солідний хазяйський кіт, живе в Ганчиної найліпшої подружки Лесі і навіть має свої ім»я. Правда, Ганка не пам»ятає, яке… Але точно не «Акот», і не «Анугетьзвідси», і не «Ащобтебевовки з»їли», чи як там ще в нашому селі люблять котів називати.
Чесно зізнаюсь, ось цими популярними іменами ми і почали називати сіро-рудого нахабу, раніше відомого під іменем Сірка. З одного боку добре, що не довелось нікого рятувати, а з іншого — не дуже приємно відчувати, що тебе використовують. Нехай навіть і кіт, і майже родич.
— От і зрозумій цих людей, — дивувався колишній Сірко, почувши своє нове псевдо «Анупішовзвідси», — то до миски припрошують, то в хату не пускають.Явно у них не всі дома!

Ой на день добрий, ласкава тещо, або дещо про Йониних кавалерів: 3 комментария

  1. Отримав чергову порцію позитивних емоцій від спостереження за бурхливим особистим життям Йони. 🙂

    Дякую! 🙂

    ЗІ. Розумію, що Вам зараз не до цього, але все одно шкода, що стали рідко писати…

  2. «благодійна їдальна «собача мисочка»!!! Ооооооо!!!!! Підтримую Фьоста — шкода, що мало і нечасто. Але ж розумію, у Вас зараз зовсім інші турботи;0))

  3. дякую, друзі, за теплі слова, намагатимусь щось та й писати.:)

Обсуждение закрыто.