Весілля в Лисогірці. День другий

— Плач тобі не поможе,
Четверо коней в возі
Бери та сідай,- наспівувала мама Йоні наступного дня старовинну весільну пісню. Йона ж ніяк не могла втямити, до той віз і коні? Вона справно нявкала, еротично перекидалась і повзала, піднявши задню частину тіла. Повзання практикувалось усюди, от де стояла, там і впала: в хаті, в садку і на городі, а ще – в духовках, які вмуровані в груби для кращого обігруву.Духовки старі, і, чесно сказати, іржаві, тому вже до кінця дня біла частина Йониного хутра стала сіро-рудою. Вмиватись Йона не хотіла, схоже вона дала щось на зразок обітниці, помру, але вмиватись до першого поцілунку не буду!
— Нечупарам важко знайти собі кавалера, — повчала її мама. А я додавала:
— Як не будеш їсти, то геть охлянеш. (Бо на додачу до обітниці невмивання, Йона вирішила ще й постити. Дійсно, тут кусок в горло не полізе, так заміж хочеться.)
Йона в пів вуха слухала поради, виривалась з наших палких обіймів, ігноруючи молоко і кашу з м»ясом, яку їй підсовували, і стрімко падала на килим, траву, стежку, город, вигін (залежно від обстановки), щоб продовжувала своє еротичне шоу. 
Найчастіше вистави відбувались в хаті на килимі, що мама іронічно прокоментувала словами ще однієї пісні її молодості: «Приходите свататься, я не буду прятаться».
Ось так, зі співами, нявканням і еротикою ми прожили другий день Йониного весілля. Нареченого так і не знайшлося, а завтра вже була неділя. Як відомо, основні весільні дійства в Україні якраз в неділю і відбуваються.

Зранку мама, втративши терпець від киціних завивань, рушила до родичів по кота. План був такий: приносимо кота, зачиняємо їх з кицею в хаті, а там вже розберуться.
-Зараз! – сказала наша родичка Ніна у відповідь на мамину пропозицію йти ловити кота. Якби ви знали Ніну стільки років як я, то одразу б зрозуміли, що слово «зараз» аж ніяк не означає готовності виконати мамине прохання. Дослівно його можна перекласти як «через рік у цю пору, коли дощ піде в гору», саме тоді Ніна збиралась шукати кота для Йони.
— Краще несіть сюди вашу кицьку, а вона сама знайде!
Мама, в оборону Йони, почала пояснювати, що киця ще молода , не тямить, сама кота не знайде.
Пікантності ситуації додав не час візиту (7 ранку), як ви могли б подумати, а той факт, що родичка Ніна була справжнісінькою весільною мамою, не котячою, а людською, і саме в цю неділю збиралась оженити молодшого сина. З самого ранку вона запланувала для себе безліч справ, але аж ніяк не ловлю власного кота в сусідських корчах. Зі всією пошаною до нашої мами.
Довелось повертатись від Ніни без кота, буквально, ні з чим.

А в цей час в нашій садибі під навісом на дровах з»явився новий кавалер: здоровезний сіро-рудий котисько породи «лисогірська хлівова».А де ще він міг так від»їстись, як не на мишках з хлівів? Побачивши нового кавалера, Йона взялась витанцьовувати перед ним і так, і сяк, але близько не підходила. Схоже, вона ніяк не тямила, що ж , крім танців, їй треба робити. Як тільки кіт рушав до киці, вона тікала на безпечну відстань , до найближчого дерева, і починала зосереджено робити манікюр (точити кігті об стовбур), мовляв, не маю часу, зайнята своїми справами. Більш досвідчений кіт сприймав Йонині вихиляси як правдивий флірт, і повільно, але впевнено, скорочував відстань до бажаного предмету.
Врешті вони майже зійшлися, якраз біля лавочки, і котяра по хазяйськи пригорнув щасливу наречену лапою, а вона все нявкала і звивалась, а ж тут на дровах матеріалізувався третій. Вчорашній кіт Йон.
В повітрі запахло бійкою.
Побачивши ще одного претендента, Йона щось невиразно муркнула і зникла під навісом, в суцільному дров’яному лабіринті.

Більше того дня ми її не бачили.

Весілля в Лисогірці. День другий: 2 комментария

  1. Друга серія котячого весілля.. А ДАЛІ?!…;0))

  2. Далі буде, Мелле, а судячи з Йониною поведінки, тягне на мильну оперу.:)

Обсуждение закрыто.