Сьогодні ввечері була зима

а я згадувала літньо-осінні далекі села, Химеру і діда Михаля.

Дід прийшов і питає: «У вас виноград росте?». Я кажу: «Росте. Зірвати вам?». А дід вирішив сам нарвати, мабуть, боявся, що я принесу одне-два грона, а йому дуже хотілось винограду. Пішов у садок і загубився.  Я думала, що він пам»ятає, де у нас виноград . Але, мабуть, в період виноградного буйства, ще коли батьки жили в селі, дід Михальо рідко бував на нашій садибі, обстановку не вивчив. Пройшов весь садок, аж поки я схаменувала і повернула до виноградних лоз за хатою.  Не поспішаючи зривав виноградні грона і їв. Якось так зворушливо не поспішаючи.

А я збирала горіхи і думала, як змінилося життя. Колись тут були садиба на садибі, а тепер — три садки без людей. Колись дід Михальо (дитиною) крав картоплю, щоб не вмерти з голоду. Знав, що навіть найближчі родичі, рідні дядьки і тітки не нагодують. Тоді ніхто й подумати не міг, що через вісімдесят років в наших садках ростиме виноград, і яблука різних сортів, і ніхто не боронитиме рвати і їсти скільки хочеш.

Отакий прогрес.

Сьогодні ввечері була зима: 3 комментария

  1. А можете собі уявити який прогрес буде через 50 рочків?… 🙂

  2. Уявити я можу практично все, навіть повернення людей в наші садки. А як воно буде — поживемо, побачимо.:)

Обсуждение закрыто.