Химерина доля-2

Ми трохи почекали, а потім рушили далі в чотирьох: я, Риндя, і Йона з Химерою,які постійно забігали наперед, стрибали, грались, тішились як тільки могли, і щиро вірили, що завжди в їхньому житті будуть теплі вечори, зелені вигони, і щирі друзі.
Назавтра я не витримала і перепинила бабу Галю біля коперації, виголосивши заздалегідь підготовлену промову «казала мама, що ви хотіли кицю нашу взяти, то коли вам можна занести». «Та коли хочеш,» — відповіла баба Галя. І ми домовилась на післязавтра.
Завтра баба Галя прийшла до нас на садибу з мішком і попросила назбирати антонівок, вона якраз зібралась квасити яблука, а своїх не вистачило. В той момент я готова була віддати їй всі антонівки з трьох садків (нашого, Никифорового і тітки Ніни), аби тільки вона взяла Химеру. Все це дуже нагадувало хабар, до тітки Ніниного садка не дійшло (хоча Люда останнього разу наказувала рвати їхні антонівки, як матимемо час і натхнення), а наші яблуні показала бабі Галі, і та взялась збирати.
Киці, звичайно, човплися в садку. Баба Галя побачила Йону і радісно вигукнула:
— Оце цю кицю я маю взяти?
Я знову перелякалась. Що, як бабі Галі теж не сподобається «той чорний» ? Химера на фоні Йони все ще програвала, вона була зовсім чорна, з маленькою білою плямочкою на шийці, а ще — була за Йону молодша і якась замученіша. Правду кажучи, її і гладили менше, а це , згідно з теорією транзакційного аналізу, негативно впливає на розвиток кицьок і людей.
— Ні, це наша, а ваша — ось! — я показала бабі Галі Химеру.
На щастя, баба Галя зовнішнім виглядом кицьок особливо не переймалась. 
— Приходь, приходь до мене, — щиро запросила вона Химеру, — у мене і сир є, і сметанка, а в неділю ще й молочко привезуть!.
Я перевела подих. Наче все залагодилось. Залишилось занести Химеру бабі Галі.
Наступного ранку я взяла Химеру на руки, і в супроводі Ринді понесла до її нових хазяїв. Я несла її і гладила, а Химера голосно муркотіла від задоволення, аж доки ми не прийшли до баби Галі. На подвір»ї загавкав собака, Химера злякалась і хотіла втекти. Я втримала її, продовжуючи вмовляти: 
-Не бійся, Химеро, тут тебе не образять, будеш тепер хазяйська киця, зі своєю садибою, і люди тут хороші!
— Та які тут люди, — гукнула баба Галя,- я ж одна живу!
Я внесла Химеру в хату, баба Галя одразу дала їй сиру в мисочці, і зачинила в кімнаті, аби киця звикла до нового дому.

Ми знову приїхали в село через тиждень, але, на наш подив, Химера не приходила в гості. Чи не могла знайти дорогу, чи боялась залишити бабу Галю? За агентурними даними, вона справно ловила мишей, гуляла в садку і на городі, а ввечері будила бабу Галю, щоб та пустила її до хати.
— Така хитра, — розповідала баба Галя, — знає, біля якого вікна я сплю, там і нявкає. Мушу вставати і її пускати.
Ми раділи, що Химера нявкає, і знайшла своє котяче щастя.

Але вона все-таки не забула нашу садибу.
Вже в листопаді мама приїхала обрізати дерева, і Химера прийшла в гості з пухнастим котеням. Де вона його надибала, невідомо. Опікала, як старша і досвіченіша. Впевнено зайшла в хату, вистежила мишку, і навіть залишилась ночувати, муркочучи на дивані, як колись.
Але на завтра мама вже її в хату не пустила, насварилась і вигнала, бо боялась ненароком замкнути в хаті.

Стала Химера справжньою красунею, блискуча чорна шерсть, білий нагрудничок і впевнена хода щасливої хазяйської кішки.
Бо,врешті-решт, мрії збуваються

 

Химерина доля-2: 4 комментария

  1. Химерна доля пухнастої кішки Химери, що щасливо скіничилося знайденням теплого будинку з доброю бабусею:-)) Така нявмурногарна розповідь!

  2. Нявмурногарна… оце слово, просто для наших киць.:)

  3. Кляс! :))

    Обожнюю історії про кицьок і все, що з котами пов»язане! (а у Вашому виконанні — особливо!.. 😉 )

    Афтар пеши есчьо!!! ;-))

Обсуждение закрыто.