Ще про мову і марсіанські хроніки

В 2005 році мені довелось давати інтерв»ю для місцевого телевізійного каналу. Передача готувалась Товариством «Просвіта», і, ясно, мова йшла про мову. Про українську мову. І про людей, які розмовляють російською.
Я розповіла, як собі це уявляю. Не думала, що хтось цю передачу побачить.
Але її дивились. Схоже, що і обговорювали між собою ті,хто спілкується переважно російською мовою. Як сказала одна моя знайома:» Ты говорила, что не надо принуждать людей разговаривать на украинском языке».

Тоді я зрозуміла, що для цих людей, які живуть в Україні, працюють, знають українську мову, але спілкуються російською (з різних причин), важливо знати, що їх поважають як громадян України. Я навіть повірити не могла, що Марину, яку знаю стільки років, з якою розмовляємо : як українською, вона — російською, так от, що її мучить оте саме мовне питання. Та з якого дива? Невже перекресливши всю її наукову працю її російськомовністю, ми здобудемо процвітання для України?

І я ніколи не думала, що відчувають російськомовні люди під час розмов про підтримку української мови. Дискомфорт, як мінімум. А максимум – страх. 

І я не думаю, я навіть впевнена, що силоміць любов до мови не прищепиш, тільки відразу.

А от що я говорила в тій телепередачі. 
Це моя давня теорія, якось вона прийшла до мене, несподівано, коли я дізналась про перші «Трансформації духу», фестиваль ленд-арту на Немирівському скіфському городищі. На вулиці зустріла знайомого, він почав захоплено розповідати, що ось, їздив на скіфське городище, «ты даже представить себе не можеш», я кажу «можу, бо там буваю щороку», а про себе подумала, він почув голос рідної землі.
І згадала оповідання Бредбері з «Марсіанських хронік». Як земляни прибули на Марс, а тамтешні мешканці десь згинули, залишивши своє майно і будинки. Як земляни поступово почали переселятись в ці будинки, потім — змінювати свої імена, розмовляти марсіанською мовою… Вони відчули цю землю настільки, що змінились зовні, стали «смуглые и золотоглазые»…Наступний корабель землян не знайшов на Марсі слідів попередньої експедиції. На планеті жили тільки марсіани.

У нас зараз схожа ситуація. Наша земля має свій голос, і вона розмовляє українською мовою , я це точно знаю. 
Люди, які на на ній живуть, рано чи пізно, почують її голос, і захочуть її зрозуміти. Чим більше вони слухатимуть Рідну Землю, тим більше їм хотітиметься розмовляти українською мовою. Захочеться жити в інших будинках, відгукуватись на інші імена, і згодом — вони «стануть смуглі і золотоокі»… 
А як же боротьба за мову? А ніяк. Ніж боротись з ранку до вечора, краще послухати голос Рідної Землі. На скіфських городищах, біля скельних храмів, в далеких селах і гамірних містах…

Варто зрозуміти, що Україна — не пам»ятник з простертою рукою. Україна — багатолике божество. Вона повертається до нас різними обличчями і не нам визначати, яке справжнє.
Всі справжні. Просто різні.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*