Думки про мову

Коли мені було 18 років, я щойно закінчила школу, і був кінець СРСР, тоді я журилась через українську мову. Вже мала досвід , казали мені і «говорітє по-русскі», і «єто на украінском язикє, я на нєм є чітаю», і всякого багато. Родичі хвалились, що повіддавали дітей в російські школи, і дивувались, чом ми з братом вчимось в українській. На той час у нашому місті з 32 шкіл тільки 10 були з українською мовою навчання.

Але мені пощастило: в нашій родині не було ні розмов про «жидів», ні глузувань з тих, хто перетворився на «русскіх». Мої батьки просто розмовляли українською мовою, читали українські книги і передплачували українські журнали.

В 18 років я цілими днями сиділа і думала, як несправедливо поводяться з українською культурою, як неправильно, що її можна не вчити в школі , і всякі інші речі…

За останні двадцять років багато змінилось і багато передумалось. Я стала іншою. Світ став іншим. Зараз мої «мовні погляди» такі як у статті «Рефлекції до існування російської та української» з блогу Пужацького зловісника .Рекомендую до читання.

Я підтримую позицію автора. Я вважаю, що мовне питання слід закрити, якщо ми хочемо мати Україну, а не Схід, Центр,Захід і Крим. Я вважаю, що має бути державна підтримка українського видавництва, фільмів і періодики. Я проти побутового нав»язування української мови будь-кому.

Моя позиція — як в «Марсіанських хроніках» Рея Бредбері.

Думки про мову: 3 комментария

  1. хотів би я повністю згодитися… але ти помиляєшся: темпи перетворення російськомовних «українців» (та їх дітей) на марсіян… нижчі, аніж темпи народження діток, які в дитинстві не чутимуть українських казочок та колискових — а отже теж не стануть українцями, ніколи.

    ідея оповідання бредбері цікава… але треба шукати в ній якихось непростих натяків, а не транслювати на дійсність як є. бо… теза про те, що усі з часом асимілюються — хибна. озирнись! п’ять найбільших міст україни, населення котрих не просто складає більше 15% населення країни, але й визначає стиль і темп життя країни — на 90% російськомовні.

    повернення до рідного хоча б тих 77% населення, які є українцями за походженням — можливе лише за наявності державної програми, метою якої було б таке об’єднання населення в націю.

    лише тоді ця річка потече в чорне море… поки що вона тече в балтійське =(

  2. Я просто вірю в Рідну Землю, в її силу. Я вірю, що буде так, як я описала.

    Подумай, наші батьки ніколи не сподівались на державу з назвою «Україна» за свого життя, а все ж СРСР розвалився .

    Можна не чекати, і думати, що все безнадійно… а я дивлюсь навколо, зміни непомітні, але є.
    Бо ми є. І є наша земля. І вона говорить. І все більше людей її чують.

  3. Державна підримка мови можлива при наявності україномовних з дитинства політиків. таких немає, а якщо чекатимемо, що «заговорить», то й не буде…

    Не знаю, як ви, а я живу в недоросії — немає жодної щоденної газети українською (є винятки, але вони здебільшого не щоденні і не колорові), немає жодного журналу для жінок українською (були, власник закрив, щоб не створювати конкуренцію російськомовним), немає жодного журналу для чоловіків українською, немає журналу фантастики, немає журналу про комп»ютери, про фотографію, про автомобілі… Усі розуміють цю мову, всі можуть читати, але купують суржикововмісну російськомовну і російськокапітальну пресу. А наші видавництва банкрутіють, так і не ставши на ноги, бо платять податки на рівні з цими монстрами, які продукують «много».
    І я не розумію, чого можуть боятися російськомовні люди у нашій російськомовній країні яка завдяки активності російськомовних політиків і пасивності україномовних ще доооовго залишатиметься не україномовною?!?

Обсуждение закрыто.