п’ємо собі з приятелькою. Вона розповідає місцеві новини.
— А як там мої родичі? — запитую. (Вона з іншого міста, там живуть мої дядько і тітка, в третіх, здається, але по Лисогірських просторах — ще й сусіди колишні, город в город)
— То ти не в курсі ? Дядько твій — депутат міської ради!
— А від кого ?
— Не знаю, хіба тепер розбереш.
Я починаю переживати, хоч би не від комуністів, бабуся його ні дня в колгоспі не працювала, все життя совітів проклинала. Ліда ж ставиться до зміни політичних поглядів спокійніше.
— От і мій батько, — каже вона, — комуністів підтримує. А дідусь, між іншим, теж був ну, ніби розкуркулений.
Тепер вже я дивуюсь. Ні Ліда, ні її шановний тато ніяк не виглядають на селян. Зрозуміло, ми всі давно вийшли з своїх сословій, але ж не настільки. Селянське походження в третьому покоління ще й як помітно. Навіть з численними дипломами про вищу освіту нащадки селян все одно умудряються тримати город і сушити яблука. Незалежно від місця їх проживання. Друг мого брата, супер-пупер програміст, в Канаді розробив город біля будинку. Замість газону. А Ліда наша — в найтяжчі роки інфляції голодувала, але город не садила. Не виходило в неї.
— То як же твоїх прадідів розкуркулювали?
— А, в них, розумієш, банк був. Власний. В Самарі.
Хех… А моих предков были шахты…
Три… Под Макеевкой…
Щось мені сьогодні одна буржуазія трапляється, банки, шахти, як я потрапила в таке заможне товариство, я, скромна сільська відьма? 🙂
Да ладно Вам…. Не прибедняйтесь! Сильська видьмочка… ;))
Кроме того — это по линии деда только мы шахтовладельцы и буржуазия…
А по линии бабули пра-пра-дед был мастером.
Офигеннейшим мастером стеклодувом.
Зарабатывал несусветные по тем временам деньги 150 (!!!) рублей золотом!
Собирал всю жизнь. Дул. К конце жизни все лёгкие на хер выдул….
Но, сумма накопилась приличная.
Предок решил всерьёз «пошитись у пани».
Купил довольно большой участок земли. Хотел чтоб дети (которых он, к слову, семерых клепонул) «пожили по-панські»….
Не срослось…. Ибо было это аккурат перед рывалюцией…
В мене якійсь дивні паралелі виникли з Вашою розповіддю.
Думаю, не варто ні тяжко працювати, ні гроші складати. Стільки інфляцій, воєн і революцій було в минулому столітті, що найщасливішими мали стати ті, кому не було чого втрачати.
Чи це я виправдовую власну безтурботність?:)
Если честно, я с Вами солидарен… 😉