Чай під Градського

п’ємо собі з приятелькою. Вона розповідає місцеві новини.

— А як там мої родичі? — запитую. (Вона з іншого міста, там живуть мої дядько і тітка, в третіх, здається, але по Лисогірських просторах — ще й сусіди колишні, город в город)
— То ти не в курсі ? Дядько твій — депутат міської ради!
— А від кого ?
— Не знаю, хіба тепер розбереш.

Я починаю переживати, хоч би не від комуністів, бабуся його ні дня в колгоспі не працювала, все життя совітів проклинала. Ліда ж ставиться до зміни політичних поглядів спокійніше.

— От і мій батько, — каже вона, — комуністів підтримує. А дідусь, між іншим, теж був ну, ніби розкуркулений.

Тепер вже я дивуюсь. Ні Ліда, ні її шановний тато ніяк не виглядають на селян. Зрозуміло, ми всі давно вийшли з своїх сословій, але ж не настільки. Селянське походження в третьому покоління ще й як помітно. Навіть з численними дипломами про вищу освіту нащадки селян все одно умудряються тримати город і сушити яблука. Незалежно від місця їх проживання. Друг мого брата, супер-пупер програміст,  в Канаді розробив город біля будинку. Замість газону. А Ліда наша — в найтяжчі роки інфляції голодувала, але город не садила. Не виходило в неї.

— То як же твоїх прадідів розкуркулювали?

— А, в них, розумієш, банк був. Власний.  В Самарі.

Чай під Градського: 5 комментариев

  1. Хех… А моих предков были шахты…

    Три… Под Макеевкой…

  2. Щось мені сьогодні одна буржуазія трапляється, банки, шахти, як я потрапила в таке заможне товариство, я, скромна сільська відьма? 🙂

  3. Да ладно Вам…. Не прибедняйтесь! Сильська видьмочка… ;))

    Кроме того — это по линии деда только мы шахтовладельцы и буржуазия…

    А по линии бабули пра-пра-дед был мастером.

    Офигеннейшим мастером стеклодувом.

    Зарабатывал несусветные по тем временам деньги 150 (!!!) рублей золотом!

    Собирал всю жизнь. Дул. К конце жизни все лёгкие на хер выдул….

    Но, сумма накопилась приличная.

    Предок решил всерьёз «пошитись у пани».

    Купил довольно большой участок земли. Хотел чтоб дети (которых он, к слову, семерых клепонул) «пожили по-панські»….

    Не срослось…. Ибо было это аккурат перед рывалюцией…

  4. В мене якійсь дивні паралелі виникли з Вашою розповіддю.
    Думаю, не варто ні тяжко працювати, ні гроші складати. Стільки інфляцій, воєн і революцій було в минулому столітті, що найщасливішими мали стати ті, кому не було чого втрачати.

    Чи це я виправдовую власну безтурботність?:)

Обсуждение закрыто.