Сни про Бушу

Ходили селом і фотографували вишивки. Заходили в різні хати, знайомились з господарями і господинями, і фотографували, фотографували, фотографували. А потім я побачила квітник, обкладений камінням. На камені — викарбований олень. Як в Бушанському храмі.

Поки зрозуміла, що це сон, двічі сама собі, у сні, переповіла про бушанського оленя. Щоб не забути.

Щастя як сегмент

Переходимо з минулого в сьогодення. З тиші скіфського городища до сучасного Немирова.

Вже видно парк, будинки, але все ще тихо, тихо настільки, що чутно як шурхотять машини на трасі.

Я думаю про незбагненість людської натури. Думаю вголос, бо поруч Олеся, а вона, як ніхто, вміє слухати.

— Люди часто кажуть, якби не оце (події, річ, здоров»я), я була/був повністю щасливим. Виходить, що для щастя не вистачає зовсім трошки ? Якщо уявити щастя у вигляді кола, то людина має, наприклад, три чверті, а їй потрібно ще маленький шматочок, сегмент, так Олесю ?, щоб бути ПОВНІСТЮ щасливою? Комусь не вистачає 30 відсотків, комусь — 25, а комусь — одного відсотка? І оцей один відсоток і є щастям? Це безглуздо. Замість тішитись 70 відсотками того, що маємо, ми шкодуємо за недостачею?

Олеся погоджується:
— Безглуздо.Краще тішитись 99 відсотками того, що маєш.

Парк все ближче і ближче.Ми милуємось дервами. Восени кольори такі яскраві ! Восени можна побачити колір дерева, не листя, а самого дерева, його кори. І безлистий парк ніяк не одноманітний, він різний, він барвистий.

Я зітхаю:
— Так гарно! Шкода, що я не можу це сфотографувати. Якби камера не зіпсувалась, я була б повністю щаслива.

дерева

Йона і телевізор

Ранок починається … У когось з газети, а у мене — з читання електронної пошти. Читаю, і краєм ока помічаю Йону, яка всілась біля телевізора.  Показують мультик про козаків. Йона його дивиться!

Що її привабило: музика чи зображення? Питаю, а вона не каже.

Суботній хор з «Машиною времени»

Життя в Лисогірському воєводстві йде за своїм планом . На сьогодні призначена операція по обрізці дерев, для чого скликані об»єднані сили двох садиб при союзницькій підтримці місцевих алкоголіків та різної близькості родичів.

— Тьотю, сьогодні якесь свято?- запитує Ганка

— Ні, а чому ти так вирішила?- дивуюсь я.

— Бо ми всі співаємо!

Ага, наше майже тріо вже півгодини виспівує  репертуар «Машини времени » і «Воскресения». Взагалі ми чекаємо на головного обрізальника, за сумісництвом — керівника народного хору, він ніяк не закінчить  свою репетицію. На щастя, не чує наших фальшивих голосів!

— Звідки ви ці всі пісні знаєте? — дивується Ганка.

— Бо коли я була маленька, твій тато регулярно  їх слухав. От я і вивчила.

Ми проспівали «Костер» , «Маріонетки», «Синую птицу», принагідно згадали знамениту статтю в «Комсомольській правді» під назвою «Рагу из синей птицы», ще співали  «Свечу», и «Три окна»… Тут репетиція народного хору нарешті закінчилась, і наш концерт теж. Обрізальники і співчуваючі завантажились у машину і поїхали. На далекі села.

Я  помахала експедиції на прощання, і залишилась бавити Риндю з Йоною. Якщо ж вам  сумно сьогодні зранку, то послухайте «Машину времени». Можна підспівувати.

«Должен кончиться любой бой, победит, сомнений нет, свет .»

«Свеча» + цитати  з «Маленького принца».

 

 

 

Страхова медицина: аргументи проти

Моя приятелька зараз в США і час від часу надсилає свої враження для громадського сайту Подільський Майдан
Сьогодні вона написала про страхову медицину

«Що ж із медициною в одній з найпотужніших країн світу, США? Вона застрахована… від пацієнтів. Людина в цій медицині — клієнт, як в магазині, або, краще, в банку, де від тебе очікується тільки одне — гроші. Віддав гроші — перестав бути людиною, став клієнтом. Пишу з власного досвіду спілкування з місцевими медичними закладами та звичайними американцями, які кажуть, що їхня медицина “sucks”, нашими словами, дуже погана.

Чому варто нам в них повчитись в цій сфері, це те, що вони не роблять катастрофу з проблеми. Незважаючи на політичні протиріччя, державні органи організували гарячу лінію, де простими словами пояснюється про симптоми та лікування свинячого грипу — все як при звичайному грипі, нові ліки ще не придумали; пропонується вакцинація від свинячого грипу — ще до кінця не досліджена, але за бажанням та за 25 доларів можна собі зробити, про всяк випадок; не шукають винних, а інформують про методи протидії, як то закриватись при кашлі чи чханні. Але щоб закривали офіси та школи — ні! Хоча тут також багато людей і хворіє, і вмирає.»

Польові дослідження страхової медицини тут

 

Чай під Градського

п’ємо собі з приятелькою. Вона розповідає місцеві новини.

— А як там мої родичі? — запитую. (Вона з іншого міста, там живуть мої дядько і тітка, в третіх, здається, але по Лисогірських просторах — ще й сусіди колишні, город в город)
— То ти не в курсі ? Дядько твій — депутат міської ради!
— А від кого ?
— Не знаю, хіба тепер розбереш.

Я починаю переживати, хоч би не від комуністів, бабуся його ні дня в колгоспі не працювала, все життя совітів проклинала. Ліда ж ставиться до зміни політичних поглядів спокійніше.

— От і мій батько, — каже вона, — комуністів підтримує. А дідусь, між іншим, теж був ну, ніби розкуркулений.

Тепер вже я дивуюсь. Ні Ліда, ні її шановний тато ніяк не виглядають на селян. Зрозуміло, ми всі давно вийшли з своїх сословій, але ж не настільки. Селянське походження в третьому покоління ще й як помітно. Навіть з численними дипломами про вищу освіту нащадки селян все одно умудряються тримати город і сушити яблука. Незалежно від місця їх проживання. Друг мого брата, супер-пупер програміст,  в Канаді розробив город біля будинку. Замість газону. А Ліда наша — в найтяжчі роки інфляції голодувала, але город не садила. Не виходило в неї.

— То як же твоїх прадідів розкуркулювали?

— А, в них, розумієш, банк був. Власний.  В Самарі.

Хіба ти на хресті?

Зранку виглянуло сонечко , я слухала Градського і пила чай з приятелькою. «В полях под снегом и дождем мой милый друг, мой бедный друг, тебя укрыл бы я плащем…»

— Я вирішила, що грішна, — розповідала приятелька, — і я вирішила йти до сповіді. Ні, я розуміла, що в моєму віці назвати це перелюбством… коли я самотня і він самотній..але ж ми не в шлюбі. Я подумки наставила на себе пістолет і пішла до церкви.
Вийшов батюшка. Я одразу помітила, він в брудних нарукавних. Звичайно, я нечупара і роздолоба, у мене бардак в квартирі, але брудні нарукавники на батюшці? Я підійшла до нього і кажу:» Грішна, батюшко, хочу сповідатись». А він мені: «Ти канони читала? Готувалась до сповіді?» Я кажу, батюшко, які канони, я в дорозі. Він мені тоді каже, як не читала, причащати не буду. Я кажу, добре, не причащайте. А він — тоді і сповідати не буду, яка сповідь без причастя. 
Я стою, сльози на очі набігають, а він вже іншу жінку підкликав. Я кажу, ви не маєте права мене не сповідати. Він, звичайно, пояснив, хто я така, і вже до тієї жінки. А я не знаю, що робити, і тут мене осяяло. Батюшко, кажу, а той розбійник, що на хресті, він теж канони читав?

— І що тобі сказав батюшка?

— Сказав, не заважай працювати, хіба ти на хресті?

Маски

Якось ми з подругами вирішили відзначити Самайн. Просто так.
Ну, просто ми нічого не робимо, бо не створені для легкого шляху, нам подавай городами, ярами і болотами. 
Тому, замість гарбуза і відьмочок, ми вирішили зробити собі буси з горобини і маски. З підручних матеріалів.
У мене під руками валялось кленове листя, і змайструвала щось неймовірне: обклеєна кленовим листям картонна основа виглядала як корона. 
Я приліпила зав’язки і одягла маску . А потім подивилась на себе в дзеркало.Щоб побачити там незнайому істоту нелюдського походження. Навіть не знаю, як краще описати мій стан. Там, в дзеркалі, була не я, і одночасно, це була я, але інша. Інша я здивовано дивилась на звичайну мене, і жодна з нас саму себе не впізнавала.

Сьогодні я знову одягла маску, тільки з марлі. І знову подивилась на себе в дзеркало. І знову — не впізнала.

Я подумала про сотні тисяч чи мільйони людей, які одягли ці маски і не пізнають себе. Я подумала, як нам всім пощастило. Ми зсовуємо точку зборки( привіт, Карлосе!) таким простим способом, а отже, коли все закінчиться ( а все колись закінчується, навіть вибори в Україні, а епідемії тим паче) ми отримаємо більше енергії. Бо єдина мета зсуву точки зборки — отримання додаткової енергії. Щоб сновидіти, займатись сталкінгом і, врешті-решт, проскочити повз Орла. 

Але, увага, витратити цю енергію на вибори ….вважайте, що робите. Це називається марнотратство.

Котячо-собаче

тепер у нас в хаті живуть тварини. Раніше була одна хатня тварина, а тепер — тварини у множині. Живуть, як кіт з собакою. Хто кого переможе.

Не скажу, що протиборство доходить до відвертих сутичок. Риндя щоранку лиже Йону в носа, а Йона, час від часу, робить засідку на Риндю і стрибає на нього зверху. Риндя спочатку втрачає дар мови від подібної підступності, потім гарчить і тікає під ліжко. Йона щоразу дивується, чому він не хоче з нею гратися ?

Війна починається зранку на кухні. Сніданок. Риндя одразу ж пропонує Йоні, давай спочатку з’ їмо твоє, а потім — всяк своє.  
І поки Йона думає, як реагувати на цю вельми щедру пропозицію, Риндя доступається до котячої миски і чесно все з’їдає.
Йона розпачливо»мяв!», а Риндя вже переходить до своєї миски, і гарчить на Йону, яка вимагає (і цілком справедливо) своєї частки.

Після появи Йони у нашій хаті в Ринді завжди гарний апетит. Він з»їдає все (аби тільки Йоні не дісталось) і навіть вилизує миску. 

Йона просто не розуміє, як можна їсти так швидко! Свою присмачену фаршем кашу вона спочатку обнюхує, потім вибирає смачніше, і тут — швидкість і натиск — Риндя теж винюхали кашу з м’ясцем , і вже сунулись в  чужу миску.

Отака світова несправедливість!