Я це люблю

Люблю осіннє місто.

Гамірні вулиці, крамниці і кав»ярні, студентські дешеві дешеві їдальні і вишукані ресторани, базари і бутики.

Люблю купувати книги  і виноград, вирощений десь в передмісті.

Люблю відділи для рукодільниць з стієчками муліне різних відтінків. І магазини тканин. Зі стосами шерсті, ситцю та неймовірних стовідсоткових акрилів.

Люблю йти через міст і дивитись на річку. І їхати вечірнім безлюдним трамваєм.

Люблю купувати простирадла і наволочки. Вибирати креми в ДЦ. Гортати журнали у «Сільпо». Підглядати за інструкціями для касирів в «Еко». І першою вітатись, до того, як вони скажуть «Здравствуйте!»

Люблю книжковий ларьок Єфіма Матвійовича. І власника, і асортимент, і поговорити про літературу.

Люблю купувати квитки у залізничних касах.  Люблю  їхати в далекі мандрівки.

Люблю  повертатись.

Люблю сидіти вдома і читати довжелезну цікавезну книжку.

І коментарі до моїх заміток.

І писати щось в блогах.

І проекти — писати, а ще — коли їх фінансують.

Люблю вискочити з-під комп»ютера і вже через дві години їхати на підводі сільською дорогою. Сидіти в своїх білих туфельках. які чимчикували Прагою і Краковом, на мішках зі збіжжям. Дивитись на небо. Чудуватись, що коняку звуть Юля.

Люблю яблуні край дороги, всі в червоних яблучках. Люблю, що вони нічиї. А просто — для краси.

Люблю вигін. І бузину. Коли цвіте. і коли  вже ягоди достигають.

І ясени на вигоні. І лелек на ставках. І гусей, які летять до води.

Все це люблю. Все, що зветься життям.

 

» хоч спинись і з Богом говори «.

Я це люблю: 11 комментариев

  1. Дуже здорово написано…

    Чогось, як читав аж трохи очі зволожились…

    Сам не знаю чому…

    Мабуть бо я це люблю… Читати коли хтось гарно і складно конструює свої думки у приємні оку і Душі конструкції…

    ЗІ. А про коняку ви ето зря…. Зря…. ;))

  2. Дякую. Писала теж з вологими очима.Любов — найкраще в нашому житті, часточка Бога, Всесвіту, і ще чогось , що не вимовиш словом, але відчуваєш у серці.
    Такі вересневі теплі дні, навколо стільки радості і краси, а Південний Буг хочеться, як в давнину, назвати Богом.
    І згадувати прекрасні вірші, як просто вірші про осінь, без всякого політичного підтексту.

    В чем хочешь человечество вини

    И самого себя, слуга народа,

    Но ни при чем природа и погода:

    Полны добра перед итогом года,

    Как яблоки антоновские, дни.

    Безветренны, теплы — почти что жарки,

    Один другого краше, дни-подарки

    Звенят чуть слышно золотом листвы

    В самой Москве, в окрестностях Москвы

    И где-нибудь, наверно, в пражском парке.

    Перед какой безвестною зимой

    Каких еще тревог и потрясений

    Так свеж и ясен этот мир осенний,

    Так сладок каждый вдох и выдох мой?

    А про коняку — така правда жизні. Присягаюсь, її звуть Юля. Вона мене тиждень тому до села везла.:)

  3. Гарний вірш… І осінь гарна… Тепла і душевна. Але все одно будь яка осінь несе у собі часточку суму… Але суму теплого, оксамитового на дотик…

  4. А я сьогодні не відчуваю осіннього суму. Тільки радість! Скоро сніг буде, білий-білий. І запах хвої:).

  5. Я сніг теж люблю. Перших два тижні.

    Потім не дуже люблю…

    Потім тихо ненавиджу.

    Я південне створіння, взагалі…

    А запах хвої — це Новий Рік?

    У мене він назавжди закарбований у свідомості як запах мандаринів…

    Одна письменниця у інтерв»ю якось сказала, що мріяла на Новий Рік сидіти під столом і їсти мандарини…

    Я був абсолютно вражений, коли прочитав це.

    Це була МОЯ мрія!…. Я думав вона цілковито ексклюзивна… :)))

  6. Мандарини — це моя реалізована мрія. Одного разу всі кудись поїхали на Новий рік, а я залишилась сама, накупила мандарин і … Крім мандарин в хаті ще був сир . І пачка соку. Дивно, більше мені нічого не хотілось.

    А за вікном такий гарний сніг йшов 🙂

    Я досі згадую просто нереальне відчуття щастя . Пам»ятаю той сніг, і светер жовтий з ангорою ( я вдягала його на гульки з собакою),і таке щастя у всьому.

    В найменших дрібницях.

    «Зупинити ріку, наче мить, і вернутись удруге…»

  7. Мандарини — це дитинство назавжди…
    Новорічні свята , Дід мороз з ватною бородою… Але, то було СПРАВЖНЕ щастя!

    Щастя яке складалося з десяти мандарин і жменьки смоктальних льодяників у замусоленному пакетику. Щастя просто зашкалювало, коли серед них були «барбариски»…

    Чесно, не знаю чи здатен я зараз саме на такі відчуття…

    Мабуть це залишаеться там… У дитинстві… Назавжди…

    ЗІ. Емм… Що то за вірш?
    «Зупинити ріку, наче мить, і вернутись удруге…» — я запитав у Гуглі, так вона пратівная нічого мені не розповіла… 🙁

    То Ваш?

  8. Я трохи цитату переробила. Це Ігор Римарук,збірка «Упродовж снігопаду», але я в гуглі не знайшла теж. Цитую з голови, то ж вибачайте.:)

    Вже весна відмовчала

    Й сніги відлунали і втрат

    Вже ,здається, не видно

    З густого, як сутінки , літа

    І немов заклинання повторюєш

    У листопад не вернутись удруге,

    Немов у ріку Геракліта

    Скільки лиць і легенд
    скопійовано плином води

    Звідки ж чутно мелодію?

    Де ще на світі слова є

    І сполохану тінь ти благаєш

    Переклади

    Жінка з берега того

    Про що вона нині співає

    Про багряне на білім

    Про листя в обличчя навскіс

    Чи про те,що тобі не здолати такої напруги

    Зупинити ріку, наче мить

    Повернутися в ліс

    Зупинити ріку, наче мить

    І ступити удруге.

  9. Читаю замітку, коментарі. І таке дивне відчуття єйфорії з’являється. Коняка Юлька(до речі, у сусідки моєї бабусі коняку теж так звуть), тепла осінь, Новий Рік, запах хвої, мандарини(хоча я завжди бажала солодощів). Це так здорово. Це і є щастя.

  10. twilight_girl : А мандарини теж знаєте які солодкі бувають?! Ммм!…. 😉

Обсуждение закрыто.