Відтінків побільшало

у цьому дивному світі. Наче і знала, що він дивний, але щоб аж так! Які істоти почали проявлятись ! Зовсім іншого кольору.

Сьогодні в автобус зайшла ошатно вбрана пані і урочисто повідомила , що вона професійна жебрачка. Тільки і вміє, що милостиню просити. Більше нічим не займається.

Пасажири не чекали такого нахабства. зазвичай в автобус заходять з різними заламінованими довідками і заводять противним голосом » ізвінітє, конєчно, что к вам обращаюсь».

Пані Жебрачка не  вибачалась. Вона з ентузіазмом розказала, що не пішла сьогодні просити під церкву, хоч її кликали Галя і Наташа (всі ж знаєте Галю і Наташу? От і я про те.) Під церквою в празник (який там празник?день міста?) можна багато заробити. (А нам що до того?) Натомість вона вирішила благословити тих,хто в  дорозі.  (Тобто нас)

— Так Бог мені дав. Не можу нічим іншим займатись, тільки просити.Пенсії вистачає на  оплату комунальних і ліки для дочки.

Але вона просить не через малу пенсію. Вона має потребу упосліджуватись. Упосліджуватись весесло. Приймати жебрацтво як дар Бога. Не як кару, а як благословення. Як своє призначення — молитись за тих,хто в дорозі.

— Я б свою білизну брудну  вичепила б у дворі . Хай би всі дивилися б. Так Бог мені дав, щоб наді мною сміялись.

Як же мені передати її голос ? Її  жести ? Щастя у  її обличчі?

Спочатку це дивувало, потім — смішило, під кінець я захопилась цією талановитою виставою. Чи життям.

Я простягла їй гривню і сказала:

— Це було прекрасно!

Як несподівано я стала щедрою. Я ж не подаю.

— Скажіть своє ім»я? Я буду за Вас молитись!

Я  стала м»якою і лагідною. Я не хотіла, щоб вона молилась за мене і не хотіла її образити.

— Не варто. Краще помоліться за всіх.

— Ви знаєте, — довірливо схилилась до мене жінка,- ви знаєте, що ви доцент?   А я студентка. Ви прийняли в мене сьогодні залік.

Я знову посміхнулась. Не знала, що відповісти.Ця жінка дарувала радість, але я боялась, що в наступну мить її радість вибухне неконтрольованим гнівом.

Надто дивна жінка. Надто радісна. Аж страшно.

Вона пройшлась до кінця автобуса, а повертаючись —  знову зупинилась біля мене і поцілувала в щоку.

— Це вам за улибку !

Я знову посміхнулась .

Мій Боже, який дивний світ!

 

Відтінків побільшало: 18 комментариев

  1. Тётка постигла своё Дао. Это реально круто.

    Слегка завидую её. Хоть и знаю, что это не правильно, но всё равно немножечко (чисто-прозрачной завистью) завидую ей.
    И Вам. Вам сегодня открылись новые краски в палитре Жизни. А это так здорово! 🙂

  2. «Может оказаться, что ваша тетка Тельма и есть Будда. Она варила куриный суп, а вы сорок лет ездили в Индию и Тибет в поисках кого-то, кто выглядел бы, как Будда. Вы совершенно отчаялись, и в этом отчаянии оставили всякую надежду и все свои модели. Вы приехали домой, вошли — и вот она. Вы смотрите и падаете на лицо свое перед этим сияющим светом; а она говорит: «Хочешь супа?». »

    Рам Дасс, Зерно на мельницу

    P.S. Але гіркої чеколяди їсти треба менше. Чи більше?:)

  3. чудова історія! вчергове приходжу в цей блог «просто для порядку», і закриваю сторінку з відчуттям, наче доторкнувся до чуда. дякую!

  4. tivasyk,

    дякую,

    яка я рада читати такі відгуки, і яка я рада , що життя навколо настільки різнобарвне!

    Життя як чудо 🙂 — можу тільки процитувати майже класиків. І — бігом на далекі села.

  5. Буду как Будда. © 😉

    ЗІ. Слухайте, скільки у вас тієї чоколяди??? Ви що весь річний запас Польщі скупили? ;)))

    А їсти однозначно треба більше чоколяди…

    ЗІ. ЗІ. Щасти Вам на далеких селах!

  6. тут втрутились різні космічні сили, і далекі села перенеслись на два дні, і я можу зізнатись про чеколяду.:)

    У мене залишилась одна плитка ( я їх купила штук вісім, з видами Кракова, і дарувала знайомим). А останньою вирішила пригостити подругу, тиждень тому.
    Ми з»їли всього кілька шматочків (бо дуже чеколядно! і подруга не їсть солодкого), і, … в це неможливо повірити. Я її ніяк доїсти не можу! Це якась безкінечна чеколяда! Там ще третина залишилась ! За тиждень! Мені троє людей допомагають доїсти, а вона все є і є ! 🙂

  7. Вах! То це ж містіка!

    Я теж, я теж хочу таку чоколяду!!!

    А ще більше таку пачку сигарет і пляшку пива!

    Щоб можна було тиждень пити і курити (причому у трьох) і щоб вони не закінчувалися!

    Ето возможно? Як думаєте, такі у Кракові теж продаються? ;))

    ЗІ. Ваша чоколяда нагадала мені анекдот про наркомана який спіймав золоту рибку і вона йому пропонує загадати бажання.
    Нарик думає і просить «нєскурімий косяк»

    Рибка виконує. З»являється косяк. Чувак його курить дві години. Косяк цілий.

    Той уже щасливий в хлам і по вуха в ейфорії. Рибка пропонує йому загадати друге бажання. Нарик ні секунди не роздумуючи з щасливою посмішкою загадує:

    «Єщьо одін нєскурімий косяк!….»

    ;=))

  8. Якась дивна в авторки і коментаторів реакція…

    Не можу нічим іншим займатись, тільки просити.

    Це замітка про те, як сильно любимо ми циган? Посмішка, цілунки, сонечко… все вона файно, але раптом би цій енергійній пенсіонерці роботу можна було знайти?!

  9. docebantur, вона — не циганка. Вона з породи блаженних, знаєте, є такий тип людей.:)

    І ця замітка про те, який дивний світ навколо. Тільки про це. Тільки спостереження за кольорами і відтінками.

    А якщо енергійна пенсіонерка не хоче працювати, це її справа, не моя. Нехай живе за своїми вподобаннями.

    Я ж плачу за книги, фільми чи театральні вистави? От і їй я заплатила за її виставу. За гарний настрій, з яким потім їхала. Який залишився зі мною на кілька днів. Я готова їй платити і надалі. Але це не означає,що я готова подавати всім іншим, тим ,хто «ізвінітє, господа, ми нє мєстниє..». Вони мене не надихають.:)

  10. Річко,
    повністю з тобою згодна 🙂 Пам’ятаю, що і в мене щось схоже було. До речі, коли їхала до вас, у Вінницю. Електропотягом ходила блаженна, і люди охоче їй подавали. Я не можу сказати, що таким людям ми подаємо просто так і при цьому нічого не отримуємо — отримуємо нові фарби в житті — дуже гарно сказано) На відміну від подавання звичайним жебракам — от від них нічого не гарного отримуєш, та і краще їм тими подаваннями не зробиш.

    А щодо чоколяду, то я в суботу їла німецький молочний. І якось він від звичайної нашої Мілки аж ніяк не відрізнявся, ото диво 🙂

  11. Абетко, вигадала нове гасло для просування регіону :»Вінниччина — земля блаженних !». Як гадаєш, додасть туристичної привабливості ? 🙂

  12. Аякже 🙂 Головне — заінтригувати і якнайширше розповсюдити!

  13. Можно ещё русифицированный вариант:

    «Блажен кто в Виннице!»

  14. 1st, «Блажен, кто в Виннице» — мені сподобалось! Оце сиджу і повторюю: «блажен, кто в Виннице», і так блаженно посміхаюсь… Блаженство 🙂

  15. Никогда не бывал в Виннице, но уверен, что концентрация блаженства там вполне пристойная! 😉

  16. чудова історія…і ви дуже добрі..хтось-би на вашому місті і не дав..як хтось там мабуть пів автобуса..

  17. Гарна історія, надихає…

    Блажен, хто блаженний…

Обсуждение закрыто.