День дитини

недавно собі влаштовувала. Навіть не цілий день, а так — вечір. Коли вже кількість відвідувачів в нашій садибі зашкалила, а вони все прибували і прибували, і все такі, що десятеліттями не з»являлись в рідному селі, і я вже знала,кого чекати завтра… Може ,дітей дядька Філі ( самого дядька в очі не бачила, не те, що його дітей, але раптом їм спаде на думку відвідати батьківщину)?
Славік з Танею розмовляли про життя, такі чутливі люди з Казахстану. Дядько Петро все шукав,щоб у нас відремонтувати.Вставив двері, зрізав дуплявого горіха, стару грушу, яка ось-ось впала б на стару хату, дві сікори в тітки Ніни, і щодня привозив хліб з ковбасою, а також всякі шоколадки.Хліб був особливо дречним, бо в місцеву коперацію чомусь не завозили.
Так от, коли два тижні, призначені мною на спокійний відпочинок, мою кохану писанину, вишивання і т.д. перетворились на велике родинне «весілля» (а коли ще стільки родичів разом побачиш ?), з подаванням-накриванням-стелінням постелей і переглядом фотографій, чередою дівчаток на чолі з Ганкою туди-сюди, чи ти поїла? де будеш спати? тьотя, дай мені,будь ласка, чаю…
Так от, коли в мене вже зашкалило від спілкування
я витягла собі улюблену дитячу книжку ще з початкової школи.
Юрій Дольд-Михайлик. І один у полі воїн. 
Зачинилась у спальні і поринула в лікувальне читання.
Зрозуміла,що найбільше люблю Лютца, а ще Матіні. Генріх, все-таки, нещирий зі своїми друзями, є його вина і в смерті Моніки, мав би розуміти,що підставляє її.
А Лютц і Матіні — такі неприродно щирі в своїх діях. Добро перемагає зло. В перервах ловлять форель у гірській річці і милуються краєвидами.Влаштовують філософські диспути. Щось про літературу розмовляють. Читають книжки іноземними мовами,все про риб.
А я — знову відчуваю себе дитиною.Обираю італіійські епізоди,бо Моніку тут не вб»ють, всі «хороші» залишаться живим і здоровими.

Дядько Андрей розповідає: як стояли в нас німці (СС),то він кожного ранку ходив до того німецького офіцера в гості. 
— Навіщо?
— А він мені шоколадку давав!
— А як стояли радянські війська, давали Вам шоколадку?
— Нє, казали «пошел отсюда»!
А ще той німець носив сорочку з закатаними рукавами.Дядько Андрей ніколи раніше такого не бачив. Одного разу кішка перебігала подвір»я, і німець в неї пальнув з автомата. Просто так, аби кішку налякати. Дядько Андрей це дуже запам»ятав. 
— Вам не було кішку жалко?
— То він не в неї стріляв, а так, поверх. Але мені було дивно,що це в кішку стріляють.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*