Як я приборкувала старий комп»ютер -1

Присвячується Олесі, яка надихає мене на подвиги.

Ті, хто читає мої записи, знають, що час від часу у мене в коридорі щось стоїть. Це «щось» приїздить з села, і або часу немає,щоб його прилаштувати, або кваліфікованої чи живої чоловічої сили не вистачає..На вечір позавчорашнього дня у коридорі стояли: ящик яблук і комп”ютер. Якщо ви зараз читаєте ці рядки, то це означає,що комп”ютер у коридорі вже не стоїть. І винна в цьому ти, Олесю… 
Ага, бо коли я тебе в тоді суботу просила його скласти, що ти сказала?… Спочатку, правда, ми дуже мило їли капустяний пиріг, потім – ще миліше балакали про свої кури і химині, а потім , коли вже час було йти по хатах, я згадала про комп”ютер у коридорі (бо ми якраз вийшли в коридор), і Леся мені сказал – нічого складного, для кожного дротика є своя дірка. 

Тоді я ще сподівалась, що брат у неділю змилостивиться і його складе (Привіз же він це доробало з села)? І поставив у коридорі? Окремо монітор, окремо – бандуру, яка здається, зветься блоком живлення, окремо – клавіатуру і мишу . (А про мишу – є ще й своя окрема історія, якщо встигу – опишу). Він це все привіз з села, бо інакше його або миші з”ли, або білочки з зайцями винесли. (Бо білочки з зайцями не знають, що цій техніці більше 10 років, і красна ціна їй – 200 гривень, та й то Сергій каже, що дуже й дуже завищено. Направду, ця річ безцінна. В ній зберігається кілька шедеврів, і навіть твій , Наташа, мемуар, про наші подвиги 2004 року….І ще деякі речі, дорогі моєму серцю. Можна було б їх роздрукувати, чи переписати , але руки не …. ну от таке життя..) 
Техніка приїхала на зимову квартиру. І стала в коридорі. Хто б мені пояснив, чого мій брат її там поставив? Він же прекрасно знає, що я не вмію складати цей механізм. Але, якщо ви читаєте цей текст – я вже навчилалась.. А якщо не читаєте…то досі не вмію. Життя – складна штука. 

Отже, в ту суботу, поки ми те і се, і Олеся вже ніяк не встигала скласти чотири різних предмета в один, з гордим йменням “комп”ютер”, і вона сказала, що для кожного дротика є своя дірка, а я згадала, що брат прийде завтра… Але — завтра прийшов не тільки брат, і про комп”ютер, що стоїть у коридорі і всім абсолютно попадає під ноги, ніхто не згадав. Такий він непомітний виявився. На фоні Міші. Я всіх прекрасно розумію. Комп”ютера вони знають 10 років, а Мішу – вперше побачили. І його (комп”ютер) знову ніхто не склав. А я про це згадала тільки тоді, коли компетентні люди вже пішли. 

Зрозуміла,

що треба, або тягти доробало»Еверест» в село, або пояснити собі, що вести блоги поки що не вийде. Приїжджаю в місто на два-три дні, об»ять необ»ятноє, і ніяк не встигаю все написати, навіть переписати не встигаю.

Далі буде осіння історія про доробало марки «Еверест».