Що роблять дорослі, коли діти сплять?

Ласкаво просимо у дитяче царство. Це називаєтся магічна кімната. Як завжди, найкращий момент чарівного бардаку (зліва мотлох, справа — непотріб) я прогавила. Все прибрали, і тепер граються цивілізовано. У  кожної ляльки свій куток.

Лада

Лена

Леся

На стіні — камін, бо  у кожної порядної чарівниці у кімнаті він мусить бути. Я не знаю, може за ним і двері є?

 

Камін

А це етажерка з потрібними магічними предметами. В цій книжці ми прочитали,що кожна чарівниця муситьмати чарівне зілля, череп людини і ріг єдинорога. Череп і ріг ми замінили пташиними гніздами. Торішніми.

чарівна книга

Етажерка

Почалось це минулого року. Пташка звила гніздо на балконі на вікні. Ми терпляче спостерігали через вікно за пташенятами, а коли всі виросли і гніздо спорожніло, ми тихенько його  забрали. Щоб наступного року ніхто на балконі не гніздився. Дерев їм мало, чи що ?

Ганка з цього зробила висновок, що як тільки пташки вилітають — гніздо одразу ж можна використовувати. І цього року, не встигла я отямитись, як гніздо з черешні під вікном перекочувало у магічну кімнату. «Пташечка полетіла, тьотю!» — таким аргументом мене переконували. Гм, мабуть, вильоту пташечки чекали не один день. Все-таки я невпевнена, чи наступного року пташечка не стішилася б цим гніздом на черешні! Але, що зроблено, то зроблено. Урочиста процесія дівчачого гурту вже тягне гніздо у свою кімнату.

 

етажерка

Дивіть і заздрість! Бо на роботу тут не ходять!

Зелененька дискета

Зранку запланувала подвиг: включення «Евересту». По-перше, в селі без комп»ютера ніяк не можна, це я вже помітила, багато писати хочеться, а руки не встигають. Вести ж його в село, не забравши з нього різну писану (він дофлешкового періоду) ніяк не можна. Його в селі через цю писанину на зиму  не залишали, раптом пропаде, а тут — знову везуть.

В чому проблема, запитаєте ви. Відповідаю. Коли 9 травня в мене на моєму робочому Гансі щось задиміло (якась коробочка), то мій брат приїхав мене рятувати (за хвостика витягати). Він таку коробочку мені привіз і в Ганса (мого робочого комп»ютера) заклав. А потім виявилось, що для цієї коробочки потрібен новий шнур. Додатково.

Шнур брат не привіз, тому ми витягли його з Евересту. При цьому я , випадково, витягла два шнури, один зайвий, а що Еверест стоїть в складному положенні підключення (під столом плоска коробка, яку блок живлення називають, така горизонтальна), то без подвига його ввімкнути ніяк не можна.

Я навіть додатковий шнур знайшла! Десь два місяці тому! А подвиг — ніяк не виходив. Зате сьогодні щось склалося, я відсунула стіл, знайшла два шнури, згадала Лесену пораду — для кожного шнура своя дірка, всунула!!!!! — і воно запрацювало.

Зразу ж скинула на дискету три сторінки тітчиних спогадів. І випадково зачепилась за свою писанину минулого літа, ще до ранкових сторінок. Писанина мені сподобалась, я її теж скопіювала на дискету , таку зелененьку, і вимкнула комп»ютер з усвідомленям власної геніальності. Думаючи про власну генальність, я поклала дискету на видне місце, щоб в офісі скопіювати її на щось нормальніше.

Минуло півгодини. Хто мені скаже, де те видне місце, на яке я зелененьку дискету поклала?

Пасторальне

Інформація з фронтів. Мама сушить, дрелює, вибирає, рве . Вишні/черешні/малину/огірки і взагалі, все , що до рук потрапляє.

Риндя перетворився у дракона і на всіх гавкає. Абонент Ганка то з»являється в мережі , то зникає. Матеріалізується лише з кимсь (Лесею, Машею, Катьою, Лізою і т.д. , імена на будь-який смак).

Через ці матеріалізації Риндя і став драконом, бо ніяк не второпає, хто ці діти? Що вони роблять у його хаті ?

— Тьотю, а хто мої сестри ? — вкотре перепитує Ганка.
— Не знаю, це ти у бабусі запитай.

Глибокі історично-етнографічні дослідження, проведені мамою, встановили , що Ліза, Катя і одна з Маш — Ганчині сестри. У п’ятих. А по- вашому, це не родичі?

А от Леся, Марина, і друга Маша — тут ще не з’ясовано. Я підозрюю, що вони теж Ганчині сестри. В сьомих, наприклад. Відчувається спорідненість душ, особливо, коли Ганка допомагає Лесі корови заганяти. Чи вишні рвати. Я нагадую, що в нашій садибі теж можна вишні рвати. Але Ганка відмахується, нема часу!

— Ти чому не сказала, що йдеш до Лесі ? — влаштовую виховну бесіду.
— Я сказала, — обурюється Ганка.
— Коли ?
— Я сказала, що йду гуляти !

» Нє іщі мєня, пожалуйста, я ушла гулять по городу….»


Вечоріє. Ганка чимчикує до хати з незнайомою дівчинкою.
— Це теж Аня ! — врочисто оголошується.
— Яка Аня?, — починає з’ясовувати бабуся.
— Я онука Тоньки Бадьорної , — нова Аня представляє свої вірчі грамоти. І тупотить ногами по сходах. Наверх. В творчу майстерню, магічну кімнату, ігровий майданчик і дитячий садок одночасно.

Знову вечір. Дорослі сидять на ганку і бавляться, вгадуючи, скільки дітей зараз наверху.
— Четверо, — каже мама.
— Мінімум семеро, — стверджую я.
Я ж бачила, як хтось незнайомий ( дочка Надіної сестри з Хуріянівки ?) прошмигнув наверх через  задню веранду.

От,  сьома вона чи восьма, — вже не скажу. Важко порахувати, через високу рухливість об»єктів. 🙂

Історії

Не раз писала, що подумки розповідаю собі історії. Постійно. Але не завжди помічаю це. Якось так виходить, що маю цілими днями це все записувати, а як щось не запишу — то висить собі в голові. Додатковий вантаж.

Денні історії — розповіді про моє життя. А нічні, ті, які сняться — вони не про мене, точно. Я іноді вловлюю той голос, який у сні мені щось розповідає, але дуже рідко запам»ятовую .

 

Про національність у паспорті

Тут серйозні дяді і тьоті не мають чим зайнятись:хочуть ввести в паспорті графу про національність.

А молодше покоління цю проблему давно вирішило. Ось так, як наша Ганка.

Розмовляють вони з бабусею. Ганка перераховує своїх шкільних подружок:Катя, Маша, Каріна.. Раптом бабуся чує незвичне ім»я, скажімо — Фатіма.

— А хто ж ця Фатіма, — цікавиться бабуся.

— Вона до нас приїхала в цьому році , з іншого міста, — пояснює Ганка.

Бабуся не вгамовується.

— А як її прізвище?

— Гусейнова, — каже Ганка

— В неї чорне волосся, мабуть ? — бабуся ж хоче з»ясувати, хто  ця  нова подружка.

— Ні, — каже Ганка, — в неї світле волосся.

— А хто ж вона за національністю ? — бабуся задає головне питання ( для НСНУ, точно)

— Як хто, — дивується Ганка, — українка!

На цій оптимістичній ноті бабуся припинила розпитувати.

 

Цукерковий регламент

В дитинстві я все розуміла буквально. Не тільки розуміла, а ще й діяла відповідно до свого розуміння.
Якось, дошкільням я отримала кульок з цукерками від когось з родини. Тато порадив мені не їсти зразу. «З»ж одну зараз. а одну — в обід !» — сказав він.

Я вирішила, що цукерки так і потрібно їсти: одну зранку, одну в обід, а одну — ввечері. Всесвіт в дитинстві видавався влаштованим розумно. В усьому, і у споживанні цукерок теж.

Отой кульок я їла кілька днів. Карамельки зі сливовим повидлом були смачнющі, але я дотримувалась регламенту:вранці, в обід і ввечері. Аж поки не пожалілась бабусі, що так хочу  цукерочку ще одну.

— То з»їж !- порадила бабуся.

— Але ж я вже їла обідню !

— То з»їж ще одну, — не розуміла бабуся.

— А тато…- я намагалась пояснити і тут надійшло прозріння.

Виявляється. цукерки не потрібно їсти по регламенту, можна так , як мені хочеться.  В обід я з»їла дві цукерки. Але на вечерю — сумлінно витягла з кулька одну.

Яким же був мій подив, коли в останній день мого цукеркового регламенту для завершення циклу не вистачило якраз вечірньої цукерки.

Ні, таки розумність у будові Всесвіту була.

А вчора, з якогось дива було мені видіння

Замість янголів і святих побачила я дівчинку зі скакалкою.
Себе.
Згадала, як в дитинстві вчилась стрибати зі скакалкою. Треба було різні види стрибків опанувати,і, чомусь, дуже важко було мені навчитись перехрещувати руки. Була там така складна техніка.
Пам»ятаю, як в селі блукала по садибі з тією скакалкою, стрибала і плутала… цілими днями… аж поки не навчилась.
А вчора дівчинка ясно стала перед очима. Зі своєю скакалкою.

Хм, хто вчив психологію, розтлумачте, ця дівчинка — моя суб-особистість ( як це слово пишеться, я вже забула)? 
Щоб мала означати її поява ?

 

Як я приборкувала старий комп»ютер-4

А тепер про мишу. Направду, мій брат мене час від часу дивує. От влітку у багатостраждального «Евереста» відмовила миша. Якраз тоді, коли я дописувала черговий звіт . Моя племенниця, з майже дипломом Мурманського університету нічого не могла зробити, у миші працювала тільки права кнопка. Довідки вона нам видалавал, а документи зберігати відмовлялась. “Не знаю, что тут дєлать, тьотя “, — Оксанка перепробувала всі відомі їй варіанти. В запасі залишився дзвінок “дяді”. Брат поспівчував, звичайно, везти в сільські простори нову мишу він не рвався, і порадив – переключіть мишу в режим “для лівші”. 
Так вона досі і працює. 
Лівші, взагалі, геніальні люди.

Як я приборкувала старий комп»ютер -3

Довелось самій старатись. Виставила я коробку на стіл ( я не впевнена, що вона зветься блок живлення , але якось же її треба назвати). Ситуація … нульова. Дірка провалилась всередину. А болтики , болтики зачепились за човничок з голками.(Боже, про що я пишу?). 
Але якщо ви це читаєте, то я справилась з задачею. 
Я спробувала дірку, яку правильніше назвати човничок з дірками дістати з провалля. Знайшла криве шило, і підтягла ту дірку до краю. Потім, піцетом пробувала тримати і одночасно закручувати болтиком. Це нагадувало народну забаву нашого дитинства – вкуси яблуко на ниточці без допомоги рук. Виграло яблуко. 

Риндя лежав в дверях і уважно спостерігав за моїми маніпуляціями. Потім прийшла мама і запитала, що це я роблю посеред ночі. А я комп”ютер підключаю. Мама запропонувала допомогти. Я здивувалась, взагалі мама посеред ночі не схильна до жартів, а пропозиція виглядадал як жарт.( Бо людина, яка не вміє комп”ютер включити, навряд чи допоможе його підключити). Виявилось, що мама хотіла допомогти в траспортуванні. Взагалі то вона могла б потримати криве шило, поки я марудилась з болтиками. Або пінцет. 
Хоча для втримання деталі потрібно було щось сильнішим чи як це сказати, тендітніше, інтелігнетніше за пінцет. Я почала думати про магніт. Але вчасно зупинилась. Щось мені підказало – магніт тут не допоможе. 
І тут я згадала наш подвиг 2003 року. Довелось взяти пилочку для нігтів , відкрутити шурупчики і зняти кришку.(Взагалі то пилочка шурупчики не взяла, я їх пінцетом відкручувала). Зате я побачила, що ж там всередині! 
Скажу зразу, у мене був культурний шок. Оце називається комп”ютером!? Оці тасьми і дроти записують мої думки? Дуже вже простенько вони виглядали. 
Не божественно. 
Просто до цього вечора люди, які самостійно , без Лесі розкручували комп”ютер , в моїх очах були схожі до богів. Грецьких. Тих, що Троянську війну влаштували. Майже земних, але з вмінням літати і безсмертям. 
А виявилось… береш пилочку для нігтів, або пінцет, відкручуєш, закручуєш, і воно запрацювало. Я, правда, боялась, що вибухне.Чи задимить. 
Якщо ви читаєте цей текст, то диму явно не було. Можете мені повірити. 
Воно запрацювало, навіть без братової допомоги. А я наївна думала,що його дві вищих освіти якраз для збирання комп”ютерів придатні. Виявилось, що мій гуманітарний розум теж здатний таке зробити, не сам, а з допомогою моїх вмілих ручок. 

 

Як я приборкувала старий комп»ютер -2

Цейтнот настав сьогодні. Бо назавтра треба здати те, що я не написала у п»ятницю, і не написала сьогодні, бо запланувала черговий подвиг – пішла з офісу 16.30. А дома, окрім “чуда-доробала” іншої техніки нема. Це принципово, аби не зловживати різними нетами, і мати час для відпочинку. 

Спочатку я погуляла з Мурцею, потім – почитала, потім виявилось,що по телевізорчику сьогодні неймовірно цікава серія ментовських війн про скінхедів, а у мене професійний інтерес, а потім – я махнула на все рукою і взялась переносити окремі частини цілого з коридора в кімнату. 

Одна з причин, чому я це раніше не зробила… у мене в кімнаті на столі гарненько вмостились букет троянд, букет рожевих гвоздик, таких кущових, з квітами і бутонами, вже три тижні стоять; рожева з білими краями азалія у кошичку, і бегонія кольору .. світло помаранчевого. І цю всю красу треба було замінити монітором і блоком живлення з назвою «еверест». 

Коробка з усім начинням (тобто блок живлення?) від цього комп”ютера, вона не така як у людей. Прямокутна і плоска, якби це її назвати — горизонтальна. Я її ставила під стіл, а монітор – на стіл. Але, щоб підключити всі дроти під столом… раніше це робив хтось. А тут я взялась сама. 

Мене Олеся надихнула. Я з нею постійно якийсь подвиг учиняю. Наприклад, з цим “Еверестом”.. якось, в 2003 році, сиділи ми в у мене і дивились диск з картинами Сальвадора Далі… І ще щось хотіли скинути на дискету. А дисковод – перестав працювати. Я подзвонила брату, той по телефону поставив діагноз – дисковод полетів. А мені дискета з документами на завтра потрібна. І,як завжди, вечір, ніч… 
Словом, ви не повірите, що ми зробили. (Це Олеся винна, бо я б до такого не додумалась..) Ми розкрутили комп”ютер, а замість викрутки була пилочка для нігтів, зняли кришку, і щіточкою для пудри почистили пилюку, ну і трошки подмухали, повитирали то там, то в іншому місці чистими гарнчірочками…. Найбільше мене дивує,що ми потім все назад закрутили. Бо розкрутити – діло не хитре, а от зібрати без зайвих деталей… Та ще й так, щоб дисковод запрацював. Він досі працює.До речі. 

Згадавши всі ці подвиги я взялась до справи. 
Поприкладала дроти до дірок – о диво, вони таки різні! Сплутати неможливо. Я навіть героїчно спробувала підключити монітор в традиційому положенні (монітор на столі, коробка – під столом). Майже вийшло. Мишу під”єднала, і клавіатуру теж. А коли взялась до монітора, шнурок виявився закоротким. Якоробку боком ставила, і вперед висувала, і напомацки пробувала.. Там чомусь два болтика “болтались”. І один болтався сильніше. Я вже впихнула дроти в потрібну дірку, і почала закручувати оті болтики, аж раптом… “дірка” в яку я запихала те,що я називаю дротиками( а як ще назвати цей човничок з шпильками ), ось ця дірка провалилась кудись всередину. Капець