Яблуневі хроніки — 6 . Нас обманули !

Обов"язки поділили таким чином: Ганка — позначає місце, я — приношу яблуню, обрізаю коріння і вершечок, брат — копає ями, носить воду і поливає. І почалось!
Робота кипіла. Садок поступово заповнювався новими деревами. Пташки співали. Сонце пекло нещадно. Я пильнувала чужий сікатор, який вважав за честь загубитись у нашому садку.
На шостій яблуні ми зробили перерву, і послали Ганку перерахувати залишок. Дві яблуні пішли до дядька Андрея. Отже, мало залишитись 17. Ганка повернулась через 10 хвилин і видала — "22".
— Що "22" ?- ми ще не второпали.
— 22 деревця залишилось, — пояснила математично здібна Ганка. 

Ми додали , відняли, і…..
— Обманули ! 
Рома, провокатор, з доброї душі виклав нам все, що залишалось.

А що, — дивувалась потім Люда, — що ж їх там садити? — Раз-два — і все.
 — Людо, ми не в город садили, а в 50 років неорану траву! Спробуй там яму викопати, якщо ти роками під комп"ютером сидиш.

Примара благодійності з»явилась перед нашими родичами і сусідами.. Було ясно, що 30 ям в нашому садку за один день — це занадто. А саджанці з листочками два дні тримати без землі, та ще в травні місяці — це теж занадто. 
Ганка побігла кликати бабусю на допомогу. Бабуся у нас — спеціаліст з благодійних акцій, вміє розподілити родичам всяку всячину так, щоб ніхто не здогадався, що він не єдиний отримувач допомоги. На момент садіння вона перейшла до сусідів, аби не нервуватись нашими агрономічними технологіями. 

— Бабушка, бабушка,- загукала Ганка ще зі стежки на городі, — нас обманули.

Мама, звичайно, перелякалась і одразу ж надумала собі хто зна що.

— Як обманули? Хто?
— Дядько Рома. Він нам дав не 25 саджанців, а 30.

Погода була гарна, сонце — яскраве, пташки — співучі, вода — холодна. Ми здались на тринадцятому дереві. 
Вийшло так, що всі пусті місця ми засадили, а наверху, наверху нашого садка (він у нас на схилі, то ж є і верх, і низ) , так от, на верху все одно погано росте, бо там сухо. Це нам Вера колись казала, наша сестра у третіх. Не могли ж ми нехтувати родинними порадами. Правда, вона не говорила, що там нічого садити не можна, а лишень, що треба те все поливати. Якби вона ще розказала, як практично ми маємо збезпечити поливання? З нашим сидінням під комп"ютерами на відстані 70 км від садка? 
Отож, на тринадцятому б ми закінчили. Але мама вимагала посадити ще одне. Для певності. Бо 13 — це число недобре, а 14 — це вже класно.
На цьому місці брат виявив зникнення однієї черешні. Ми посадили дві, а він стверджував,що брали три. Або в садку загубили, або — віддали дядькові замість яблуні. Скажу чесно, я не вірю, що переплутала яблуню з черешнею. Я, звичайно, міська гуманітарна істота, іноді, але ж не в такій мірі! Ота примара втраченої черешні трохи псувала нам настрій. 

Зате тітка Ніна, баба Ніна, дядько Андрей і його дружина Ніна ( а у нас так, якщо не Ніна, то не з нашого села) тішились весь вечір. Їм усім впали з неба саджанці яблунь і паростки агрусу. 
Правда, дехто питав, який же це сорт? ( І чого люди такі допитливі?) Тоді я починала розповідати, що у мене є подруга Люда, а в неї — чоловік Рома, а в них — були квартирантки з Молдови, які торгували….. і так все з самого початку і до кінця.

Наша садова самодіяльність була до душі і місцевим природним силам, бо наступний ранок вони благословили хмурним небом, а день — рясним дощем. На наші, щойно политі деревця, стратегічно обкладені зверху сухою землею, ще й так, аби вода трохи затримувалась, дощ був якраз до речі.

На диво, все це неподобство, незважаючи на жаркий день і пізню пору для садіння, прийнялось і благополучно росте. Все, крім таємничої троянди "Секрет". До речі, це єдина рослина, сорт якої нам відомий достеменно.
А всі інші — що ми садили в нашу прадавню землю? Ніхто не відає.

Іноді мені спадає на думку, а що, як всі ці яблуні одного сорту? Осіннього? Наприклад, Слава переможцям? Що ж ми всі робитимемо з такою кількістю Слави?

 

 

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*