Розбиті лоби, або не вчіть чортів молитись Богу

Чому, чому вони вирішили вшановувати пам"ять тих нещасних людей? Щоб поглумитись над ними в останнє?

Чому все потрібно організовувати? Постійно когось кудись заганяти? Створювати громадське схвалення чи осуд? Це — невиліковна хвороба часів СРСР?

Пам"ятаю, почалось "це" ще в 2007 році. Тоді в нашому музеї мала відкритись виставка з архівів СБУ "Розсекречена пам"ять". Я взяла Ганку з мамою, і пішли ми дивитись на виставку.

Була страшенна спека, і ще  на підході до музею мене здивувала якась надмірна  кількість відвідувачів. Йшли безперервним потоком. Переважно держслужбовці. Я зачудувалась таким  ентузіазмом  до історичних подій 32-33 років. А потім дійшло — всіх цих людей зобов"язали прийти на відкриття. Аби відрапортувати про зацікавлення громадськості.

А замєчатільний виступ чиновниці з адміністрації вже восени 2008: в кожному вікні мусить горіти свічка ! Як це — мусить?  В приватному помешканні щось мусить ? Громадяни зобов"язані вшановувати пам"ять ?

Так само , як вчителі зобов"язані записувати спогади?

Тепер скажу, я вважаю, що зобов"язані.

Власною совістю і духами померлих предків ми зобов"язані записати, і пам"ятати.  І звітувати за це. Виключно перед власною совістю.  Більше ні перед ким.

 

Розбиті лоби, або не вчіть чортів молитись Богу: 5 комментариев

  1. Дивно, але не бачив про це в пресі. Я просто неуважний?! Є якісь посилання?

  2. Пробачте, на що саме посилання? На виступ чиновниці? То я випадково зловила на місцевому телебаченні.

  3. Цього в пресі не було. Це мої приватні інформації.

  4. Річко,

    також слід додати, що робилося збирання інформації у вільний від роботи час. Тобто, спочатку вчитель повинен був провести весь день в шкільних ремонтах, а після шостої вечора замість того, щоб йти додому, йти збирати інформацію. Дійсно, коли такі речі йдуть від власних серця і совісті, то — одна річ, а коли збирати інформацію наказують не соціологам, а вчителям — якось все це стає незрозуміло 🙁

Обсуждение закрыто.