Яблуневі хроніки — 4

Вже смеркалось, коли ми нарешті під"їхали до хатки Роми і Люди. Хм, коли ми побачили ті яблуні…. у Люди раніше була ідея, щоб я повезла їх автобусом. Це гарна пригода виявилася б. Як врахувати 5 км пішки з цими гілячками!

Рома прояснив ситуацію. Виявляється, квартирантки їхні мали саджанці двох видів: дворічні, ті, які нам дістаються, і трирічні. Дворічні вони купили в когось, а трирічні — самі виростили, і ставляться до них з особливою любов"ю. Тому попросили Рому прикопати до осені (!!!), а за це — подарували йому всі дворічні , що залишились. Рома згадав про мій щирий інтерес до саджанців і  щедро вділив нам 25 яблунь і дві чершні. Брат стверджує, що черешень було три. Одна, дивним чином, зникла при перевезенні. Або загубилась у нашому садку, вже при посадці.

Але це ще було не все. Двомісячне проживання в одній хаті з садівницями так вплинуло на Люду з Ромою, що вони і самі навчились трохи різних премудростей. Одна з них — як розмножувати агрус. Треба нарізати пагонів і замочити в загадковій рідині "корневір" . Кілька днів — і можна садити ! Якраз на суботу , 9 травня, у них були дводенні пагони агрусу. Мокли в тазіку, чекаючи на народження коріння.

— Потрібен вам агрус ?-  запитала Люда.

Нам, татарам, вже було байдуже.  Все берем. І ми завантажили оберемок агрусу в багажник.

А Ромі з Людою — вручили чималий пакунок з цукерками. Бо саджанці зовсім на халяву — брати не годиться!  Особливо 9 травня і з зелененькими листочками на гілочках. Не тому, що свято, просто мало ймовірно, щоб прийнялись.

І ні в кого не виникла думка, а якого ж сорту ті яблуні? 

 

Яблуневі хроніки — 3. Трохи про нашого прадіда, бо , як відомо, яблучко від груші недалеко падає

Одна з них — садити садки. В Європі прадід побачив, що люди всюди садки садять. А українці чи гірші? 

Правда, радянська влада не дуже підтримувала європейські прагнення селянства, але прадід не здавався.Садив, щеплював і перещеплював, дід теж підхопив естафету, а тато наш — додав нових дерев у садок.  В результаті, ми маємо груші, яблуні і горіхи навколо хати, але дерева ці  — трохи застарі, як для нормального садівництва. Кілька груш і яблунь вже всохло,  на їх місці — порожньо, і хоча ми не рвались засаджувати садибу так щільно, як прадід , треба подивитись правді у вічі. Останній раз  ми садили дерево в 1993 році. Яблунька "Айдаред", і вона не принялась. Хм, навряд чи прадіду це сподобалося б! Не яблунька, яка не принялась, бо всяке ж буває, а наш садівничий ентузіазм! 

Зате садок ми любимо, і садибу нашу також. Бо це — такий собі зв"язок між предками і нами. 

Приємно рвати ягоди з черешні, яку посадила наша баба, як тільки прийшла невісткою на цю садибу ( Мамцю ж моя, це скільки тій черешні років? Я не вірю, що вона така стара).

Приємно, що горіх біля хати росте з кореня старого горіха, посадженого ще прадідом.

Приємно, що ми нарешті доклали своїх п"ять копійок в цю садкову епопею. Виключно, через підривну діяльність мого кума Роми. 

Яблуневі хроніки — 2. Почім саджанці для народу?

Тягну ті два кущі до села і тикаю  скраю городу, ближче до криниці. Саджанці з листочками не вселяють оптимізму. На календарі 3 травня, сонце пече, трояндовий кущ, вкрадений Ромою , загадково дрімає без жодних ознак життя. Може, колись і прокинеться, бо ознак смерті теж не помітно. 

Городні роботи у розпалі, забіги за пилком — теж, і тут озивається мій мобільний телефон. Люда. Що трапилось?

— Ти говорила,що хочеш саджанці собі купити, — сповіщає Люда 3 травня. — То наші квартирантки вже їдуть, і влаштовують розпродаж. Віддають дешево.

Вона передає трубку квартирантці і та пояснює, що готова за невелику ціну продати саджанці .

Мама смикає мене, невелика ціна, то скільки?

— Домовимось, — каже квартирантка.

Люда знову бере трубку , уточнює "домовимось" в межах 5 гривень і питає, скільки дерев нам треба.

Тайм-аут.Маленька  виробнича нарада. Мама, сусідка тітка Ніна і я обговорюємо кількість дерев. Мама каже, що 6 саджанців нас влаштують. Дві яблуньки, дві черешеньки і дві сливки.  Я дзвоню Люді , кажу цифру "6" і домовляюсь, що заберемо ці саджанці у вівторок. В моїй уяві деревця живуть в льоху, і їм день-два нічого не пошкодять.

У вівторок Люда дзвонить мені знову.

— То що, берете саджанці? Коли заїдеш?

Я кажу, що ситуація змінилась, мама в селі, а ми з братом виїдемо десь у п"ятницю . Тоді і заберемо.

Тут Люди обмовляється, що деревця прикопані. Я дивуюсь, чому не в льоху? А далі вона каже:

— Зважай, що їх 25 штук!

У мене темніє в очах. Ми ж стільки не замовляли. І потім, це вже немаленька сума! 6*5=30 , а 25*5=125. Трохи задорого для експерименту з саджанцями. Надворі — майже літо, що з них прийметься ?

Люда заспокоює:

— Це без грошей. Рома з ними якось домовився.

Я завжи вірила в Ромині видатні дипломатичні здібності. А ще — в його талант кулінара. Навіть не знаю, що виявилось переконливішим аргументом у цих складних переговорах! 

Я дзвоню мама і пояснюю, що дерев 25. Мама  — про гроші. Я — про халяву. Мама одразу ж вимагає брати всі. Поділимось з тіткою Ніною, коли що. Правильно, ми ж нащадки хазяїв, на дурничку нічого не пропустимо. Всьо в дом, моя клюковка, всьо в дом!

Залишається узгодити перевезення з братом, йому якраз в середині тижня актуально про яблуні говорити. В контексті, де вони взялись на його голову!

Де взялись, де… Рома  — у відпустці за власний рахунок. Тому у них квартирантки з Молдови, які торгують саджанцями. …

Я відчуваю, що вже втретє розповідаю цю історію, на цей раз — братові,  а насправді хочу сказати: "Не винна я в цій яблуневій епопеї! Це Рома все вигадав!" 

 

 

Яблуневі хроніки. Початок славних справ

Забула повідомити, що хатка їхня — біля базару розташована. З невеличкою ділянкою і льохом. Тому квартирантки  в"їхали не тільки зі своїми речами, а ще  й з саджанцями, які продавали вінничанам.

Звідси все і почалося. Спочатку я забігла до Роми і Люди на передодні Вербної неділі. Привітати похресницю з днем народження і рушати на далекі села. Тут мене  і посвятили в подробиці квартирантської епопеї. 

— А що вони продають? — поцікавилась я.

— Та все. Яблуні, груші, черешні, сливки, троянди, — перераховував Рома.

— Троянди?  А які ?

Тут втрутилась Люда. І пояснила, що троянди  — ті, які   плетуться. А сорт називається "Секрет".

 — Розумієш, іноді таблички попереплутують, і  з кольором — не вгадаєш. Продадуть червону, а вона — білою виявляються. От один минулорічний покупець прийшов і розповідає: купував у вас червону, а вона — біла. А квартирантка не розгубилась і каже: це ж сорт такий, "Секрет " називається.

Я вже зацікавилась:

— А почім?

Тут Рома проявив ініціативу. Раз мені троянда потрібна, він її у квартирантів "позичить".

  Повів мене у льох, і з чималої зв"язки троянд ми вибрали кущ для мене. Обмотали його пакетом, аби не кололось і коріння не висохло, і я рушила додому. По дорозі зайшла в універсам, який тепер називається супермаркетом. 

— А що це у вас за троянда? — поцікавилась охорониця.

— Та я не знаю, сорт наче "Секрет" називається.

— А почім брали ?

Я вже хотіла сказати,  що просто так, подарували. А потім згадала, квіти не даруються, їх або крадуть, або купують. Я не купувала, отже…

 — Розумієте, — пояснила я допитливій пані. — Я її… вкрала. А пані — не здивувалась, бо всім відомо, щоб гарно росла квітка, треба її вкрасти.

На цій оптимістичній ноті ми з трояндовим кущем поїхали на далекі села, де благополучно посадили його в благословенну лисогріську землю.

Але Ромина підривна діяльність на цьому аж ніяк не закінчилась… 

Щось таке сталось з моїми пальцями

їм захотілось ткацького верстата. А я ж ніколи в житті не ткала.

Чи це гени поїх прабабів і прадідів прокинулись? Моя селянська родина, де ще мою бабу вчили прясти.

Я привчаю пальці до клавіатури, а їм — хочеться нитки з голкою. Диваки.

Пороблено і задавнено

Вчора приїхала і рушила до комп"ютера: описувати свої пригоди.Але нічого не вийшло.

Від спілкування з монітором дико болить голова.І ліве око (чому ліве???).

От собі думаю,що це:  професійна хвороба блогерів чи пороблено і задавнено? 

Чи це погода,

чи я втомилась… Настрій — не дуже, нічого робити не хочеться, а справ сьогодні — всього і не перелічити. Вночі вже на Львів їхати, а я ще квитка не купила. І не зібралась. І навіть на погоду в Кракові не подивилась.

Обожнюю гуглівський контекст

особливо на "Вишивках нашої родини". От скажіть мені, який зв"язок між моїми замітками про вишивки і рекламою металошукачів "от ведущих мирових проізводітєлєй"?

Не знаєте? От і я не знаю. 🙂  Як металошукач  допоможе мені вишитий рушник знайти у старій скрині.