«Правий ботінок на лєвой ногє»

Думаю про смерть.

Смерть як доказ, чи як аргумент. Коли людина помирає, аби відстояти своє право жити.
Або, як у Горіна з Мюнхаузена, коли людину вбивають, аби довести,що вона жива.

А мнє нєбольно, а мнє прікольно.

Отакі ботінки.
 

Не знаю, як ви

а я розумнішаю просто на очах! Два дні тому я навчилась вставляти фото (дякуючи a.betka ), а тепер я вмію поставити лічильника!

Просто не знаю, як я після цього ходитиму вулицями. Така розумна, навіть страшно.:)

Архів у Кельні.Гіркий смак втрати

Мені шкода Кельнського архіву. Щойно в новинах передали про трагедію.

Шкода людей, які загинули, шкода документів, які я вже ніколи не прочитаю.

Я і мови німецької не знаю, але все-таки, приємно було жити, знаючи, що десь в Кельні зберігаються документи, яким тисячі і тисячі років.

А ще недавно дивилась документальний серіал про переслідування відьом . Була вражена, скільки джерел використали автори фільму. А інтерв"ю з науковцями! Дівична розповідала про дослідження городів з лікувальними травами!! Все німецькі архіви використовували. А тепер?

Так гірко мені  було тільки коли згорів архів у Кам"янець-Подільському… І померла баба Надя… І зникла пам"ять роду, яка вже ніколи-ніколи не повернеться.

Барсік, Ваш вихід!

Влітку нам здалося, що одного Ринді для такої кількості людей буде мало, і ми взяли на прокат Барсіка. Ініціатива належала моїй племінниці.Їй шкода стало маленького цуценяти, який ріс в сільській садибі, де, крім нього, було ще зо 5 собак.

Барсік прожив з нами літні місяці, але оскільки Риндя так і не зрозумів,що це за проява і звідки вона взялась на його(Риндіну) старечу голову, ми знайшли для Барсіка фостерну сім"ю. Тепер він живе у великому будинку на веранді, спить на дивані і грається разом з іншим песиком ,Фунтиком.  Моя племінниця разом з бабусею їздили його провідати. Барсік виріс і почуває себе чудово.

А тут він зовсім маленький. Спить на пеньку.

песик спить на пеньку 

 

А назвали його Риндя

Риндя — мій пес. Він живе з нами вже 13 років, з 1996. 

Така собі невідомої породи собака.

А назвали його Риндя, бо це наше родове собаче ім"я. Колись давно, ще у війну, в нашій родині була собака, яку звали Риндя. Була вона дуже розумна. Німці прострелили їй лапу, і хоч  лапа загоїлась, вона  завжди відчувала їх прихід. Тільки мали німецькі війська до села підійти, як Риндя одразу ж ховалась.

То ж на честь цієї Ринді ми назвали нашого Риндю. Ще його називають Мурця, Рибка або Хатня Тварина. 

песик у траві 

 

 

Ще у війну у нас була німецька вівчарка на ім"я Геббельс. Залишилась від окупантів, мабуть, як репарація?  Ця собака була не така розумна як Риндя, прожила у нас кілька років, а української мови, на жаль, так і не вивчила.

Фото Геббельса не збереглося.:) 

 

Кольорові слова

 Десь до 5 років слова були кольоровими. А потім я мала нещастя розказати про це татові. Він дуже здивувався. Слова не мають кольору!. І я повірила.

А що було б, якби я не повірила? 

Хто Річку в колі пань впізнає….

А коли щось закінчено — воно закінчено.

Дитиною я страшенно любила вести різні записи. Мала такі гарні зошити, куди старанно переписувала цитати з улюблених книжок, власні думки.  Непросто було вибрати зошит, не будь-який годився до такого писання. Треба було знайти незвичаність. 

Мій найкращий щоденник писався в червоному загальному зошиті з емблемами московської олімпіади. Пам"ятаю, що спочатку хотіла купити голубий, а потім — вибрала червоний. І шкодувала за голубим.

 

А коли була зовсім маленькою, мама привела мене в універмаг і запропонувала вибрати ведмедика.  

Ціла полиця ведмедиків, рожевих і жовтих.

Я вибрала рожевого, але потім…. яким гарним видавався мені жовтий.

Цікаво, як склалося б моє життя, якби мама купила мені і жовтого, і рожевого ведмедя? 

 

Завтра — Всесвітній день письменника.

Я зрозуміла,звідки в мені стільки творчості! Це ж переддень великого свята, Всесвітнього дня письменника. Тому треба писати-писати і ще раз писати. Як заповідав нам великий Ленін і не менш велика Джулія Кемерун. Тоді , можливо, приймуть у який-небудь ПЕН-клуб.

Як я сюди потрапила

От подумайте собі, ще кілька місяців тому я не мала жодного блогу/сайту, і вважала це все найдзвичайно складною справою. Купа моїх знайомих вели  свої  щоденники в жж( жж — це не дуже серйозно), а я все мріяла, як настворюю різних сайтів, про культуру, історію , літературу…про Уляну Кравченко, наприклад,… Але зупиняв мене один момент:хто за хостінг буде платити?

Розв"язала цю дилему мама  авторки "гАстрономічних фантазій", пані Леся. Якось я зустріла її на одній тусовці, і пані Леся, як справжня мама, похвалилась здобутками своєї донечки, і ,звичайно, продемонструвала її гарненький блог.

У мене був культурний шок. Чого ж це я так довго думаю, коли можна відкривати свій блог тут і викладати все, що мені хотілось останні 10 років.  

Дякую ,пані Лесю, Вам і  Вашій донечці :http://retgdwera.blox.ua/html .

Українська блогосфера і я

Прочитала в мережі,що порядні блогери ведуть блоги тематичні. І нарешті впорядкувала свої бложенята."Хата-читальня" — про книги, мову, і всякі біля-літературні теми, "Мадрівниця" — мої подорожі, і "Куди тече ця річка" — мій щоденник.Хоча, я не впевнена,що не створю ще штук п"ять, бо ідей у мене багато, і хочеться тримати їх в окремих корзинках.