Просто сказати «гав».

Тузік не гордий. Якщо треба заради вечері зайти в чужу хату — зайде, на правах родича. 

На вигляд — він  маленька світленька дворняжка, з почуттям власної гідності. 

Отже,  якось у жовтні приїхала я в  село. Була там сама, Риндя вже перейшов на міську квартиру і ніхто з родичів теж не рвався мене супроводжувати . Середина тижня, всі зайняті різними важливими справами. Я цілий день щось робила, збирала горіхи, рвала шипшину, сушила яблука.

Ввечері прийшла до Ніни по молоко, і Тузік радо рушив мене проводжати. 
Я йому чесно сказала, що нічого у мене немає, можу тільки молока йому налити, а молоко — йому і дома налл"ють. 
Але Тузік не повірив і пішов за мною. 
Зайшли ми в подвір"я. Я налила йому молока в "собачу" мисочку і пішла в хату. Двері за собою зачинила ( а як інакше, на дворі вже ніч).

Через кілька хвилин на ганку почулося вимогливе "Гав!". 

— Тузік, — сказала я. — Давай будемо стриманими у своїх прагненнях. Я ж налила тобі молока, для родинного візиту такого вгощення досить…Йди краще додому. 

— Гав — пролунало у відповідь 

Я пояснила, що на мою думку, не зовсім чемно отак стояти на чужому ганку і вимагати вечері у людини, яка щойно приїхала в село і не встигла нічого приготувати. 

А Тузік відповів: "Гав!". 

Я запропонувала йому безліч варіантів поведінки, так, для роздумів: 
— негайно йти додому 
— відвідати інших родичів і сусідів; 
— спробувати зловити мишку і нею повечеряти… 

Тузік знову сказав "Гав!" і почав шкребтися у двері. 

У відчаї я вломала шматок булочки, тієї, що була колись по 3 копійки, а скільки зараз коштує — не знаю, вийшла на ганок і кинула цьому ненажері. Булочка закотилась за відро, але Тузік її знайшов. 

"Слава Богу!", — подумала я, зачиняючи за собою двері, нарешті він вгамувався. 

В цю ж секунду за дверима пролунало вимогливе "Гав!". В супровіді гучного шкрябання. 

 — Рекетир нещасний! Шантажист свинський! Ненажера лисогірська! 
Довелося винести йому другу половину булочки, яку він в момент схрумкав. 

І коли за дверима почулося чергове "Гав!", я втратила дар мови.  

Всі можливі варінти мирного врегулювання конфлікту, на жаль, були вичерпані. 
В арсеналі залишався тільки один, не зовсім мирний, але безвідмовний засіб . Для спілкування з тваринами в безвихідних ситуаціях. Його передали мені, мабуть, з генами пра..пра…пра….пра… баби і діда теж. Ще з доісторичних часів. 
Це майже як ядерна зброя проти мисливських луків. 

Я взяла в руки віник, набрала в легені побільше повітря, згадала (подумки) пра…пра..пра..пра.. бабу Секлету та інших бабів і на одній ноті затягла….одночасно відкриваючи двері…. 

Знамениту українську арію з народної опери "Відлякування собак".( Дія третя. Фінальна. Виконується в супроводі віника.) 

Звучить так:" А-а-а-а-а-а-а зд-о-о-о-хне-е-е-еш-ш-ш  ти-и-и-и-и!. 
("А здохнеш ти!", але інтонацію на письмі передати неможливо. Я б етнографічні експедиції споряджала б, аби це записати) .

Почувши страшні слова, бідинй Тузік зойкнув, підібгав хвоста, і хода з подвір"я. …В невідомому напрямку. Додому. Вечеряти. 

Мораль: За допомогою доброго слова і пістолета … можна зробити набагато більше, ніж просто за допомогою доброго слова! |

Просто сказати «гав».: 2 комментария

  1. Не досить гуманістично, але іноді по другому ніззя…

  2. Мусила вибирати: чи ще годину слухати «Гав», чи вибігти з віником і прадавнім заклинанням.

Обсуждение закрыто.